Альбіна Вишневська - Довірся мені, Альбіна Вишневська

Листопад став для Микити чимось новим у їхніх стосунках. Він повертався додому, а там на нього чекала кохана, на столі – вечеря. Світлана із Сергієм теж часто навідувалися в гості, а нещодавно повідомили, що у грудні відбудеться їхнє весілля. Саме тоді й Микита причепився до Юлі, щоб уточнити місяць їхнього одруження. Він схилявся до кінця квітня, їй же хотілося весілля влітку. Гранін не тиснув, головне, що тепер вона від нього нікуди не втече.

Непомітно для Микити, Юля все ж таки купувала тести, коли була затримка хоча б у декілька днів. Найбільше боялася, що так і не зможуть стати батьками, хоча черговий огляд гінеколога давав лише позитивні прогнози.

А наприкінці грудня взагалі закинула цю витівку, коли прийшли чергові місячні. Вона втомилася, дуже втомилася і хотіла просто жити, а не мучити себе. Вона бачила, що Микита все помічає, та й неможливо приховати те, що відбувається з жінкою щомісяця.

***

Юля нервово стукала нігтиком по столу, чекаючи на прихід Микити. На столі ароматно пахла курка, яку вона час від часу дегустувала і безглуздо посміхалася, розмірковуючи про своє.

День Валентина, свято всіх закоханих. І вони нічим не гірші за інших, ось надвечір змовилися відсвяткувати тільки вдвох. З раннього ранку Микита кудись поспішно поїхав, залишивши на подушці черговий подарунок. На цей раз Юля побачила сережки, які одразу ж приміряла. Довго посміхалася і милувалася в дзеркало, а потім написала коханому повідомлення із купою смайликів та поцілунків.

Вхідні двері глухо грюкнули, голос Микити був як ніколи схвильований.

- Я вдома, Юліє.

Дівчина вийшла до передпокою і обімліла, побачивши перед собою величезного рожевого ведмедя з червоним серцем у лапах.

- Який великий! - схопила звіра в обійми, сміючись.

Але це було не все, бо з-за спини Граніна з'явився величезний букет троянд. Юля навіть розгубилася, не знаючи як вчинити. Благо Микита допоміг упоратися і зі звіром, і з квітами.

 – Сподіваюсь, що вразив тебе, - промовив задоволено і впевнено пішов на запах їжі, - так смачно виглядає цей святковий стіл.

– А руки?

– Вчителько моя… - насмішкувато загарчав Микита, повертаючись у бік ванної кімнати.

Вечеряли при свічках, чоловік нахвалював м'ясо, та й Юля досить апетитно жувала рум’яні шматочки курки. Невимушено обговорювали останні новини, згадували весілля Світлани та Сергія, а ті як відчували – одразу зателефонували з привітаннями.

Поговорили, дружно прибрали зі столу і втекли до вітальні, щоб подивитись телевізор. І тут-таки Юля не витримала, невигадливо завела розмову про їхнє весілля.

- Я тут гарненько подумала, - почала здалеку, а такі "здалеку" дуже напружували Микиту, бо чекати від Юлі можна що завгодно, але видихнув полегшено, коли вона продовжила далі, - не бачу нічого страшного в квітневому весіллі.

- Та невже? - чоловік навіть сів, вдивляючись у вічі дівчини, а чи не знущаються часом над ним, з чого б їй раптом прийшла така ідея.

- Так, не бачу, - відповіла в тон, - пффф, Гранін, я можу передумати.

- Та невже, - не зміг вчасно придумати нічого оригінальнішого, а потім усвідомив її останні слова і рикнув, - я тобі передумаю!

Юля дзвінко засміялася і притулилася до чоловіка, грайливо вдаривши його чолом у передпліччя.

- А чому це тобі захотілося перенести весілля? –поцікавився Микита, а вона думала, що його ця звістка якось не дуже зацікавить.

Дівчина встала з дивана і знизала плічками, вибираючи з вазочки найсмачнішу цукерку, навмисно затягувала момент істини, голосно шаруділа обгорткою.

- Просто на дозвіллі подумала і вирішила, що у омріяну весільну сукню семимісячний животик не влізе.

Юля застигла, спостерігаючи за тим, як Микита спершу повільно, дуже повільно переварює почуте, але потім його обличчя осяяла щаслива посмішка.  Він нервово потер долоні, скануючи задоволене обличчя дівчини.

– Скільки вже? - спитав хрипким голосом, перебуваючи в легкому шоці, тому що й сам трохи зневірився, але як виявилося - дарма.

- Лікар сьогодні сказав, що п'ять тижнів.

Юля навіть не підозрювала, що сьогодні єдиний випадок переверне все її життя. Ще з ранку, коли бігала за продуктами,  подумати не могла  про те, що у величезному натовпі у неї запаморочиться голова і стане погано. Добре, що вчасно підтримали добрі люди. Дівчина, трохи відпочивши, звернулася до лікарні, раптом щось не так з тиском. А вийшло, що потрапила до гінеколога, котрий повідомив радісну звістку.

Гранін спритно схопив дівчину в обійми і поцілунками стер сльози радості зі щік коханої. А коли лежали у ліжку, Микита довго дивився у вікно, мовчав, погладжуючи плече Юлі.

- Це схоже на Різдвяне диво, не інакше, - раптом порушив тишу, вирвавши Юлю з легкого сну.

- А чому схоже? -  Юля сонно позіхнула. – Це воно й є, Микитко.

І кожен із них в цю мить згадав новорічну поїздку до Буковеля, де вони удвох провели чудові різдвяні свята.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно