Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

– Ярусю, а що каже Дормідонт? – спитала Зореслава у доньки.

– А, до речі, чому я його не бачу? – поцікавилася Лагода. – Я ж темна відьма. Він мав би й мені показуватися.

– Це така його особиста забаганка, – пояснила Зореслава. – Він у нас тепер лише Ярусі служить і її оберігає.

– То, виходить, що твоя донька також…. – Не висловила вголос своє припущення Лагода. А Зореслава їй ствердно кивнула.

– Так. Мабуть, якась краплина темної крові залишилася і мене, і у Гліба. Тож наша донька народилася із магічними здібностями.

– І я маю найкращого друга, –  вигукнула дівчинка, смачно жуючи пиріжечок. Другий пиріг і сам надкусився поряд із нею і почав швидко зникати. – Дормідонту подобаються пиріжки. Каже, що смачні.

–  А щодо Лагоди? – знову спитала Зореслава. – Що він думає стосовно прокляття?

–  Прокляття можна зняти, знищивши того, хто його наклав, – ошелешила усіх присутніх Яруся. – Треба просто вбити Повелителя.