Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

В нього виникло легке занепокоєння. Кава виглядала звичайно, але щось у її поведінці викликало у нього тривогу. Він нахилився до чашки, вдихаючи аромат, і помітив, що запах був трохи іншим, ледь помітним, але все ж відрізнявся. Його професійний інстинкт підказував, що тут щось не так. Він вирішив не ризикувати і не пити каву, щоб уникнути можливих неприємностей.

Джейкоб залишив чашку недоторканою і зробив вигляд, що обмірковує щось інше, але його думки постійно поверталися до того, що сталося. Щось у цьому кафе почало здаватися йому ще більш підозрілим. Він вирішив не ризикувати і, раптом згадавши про ‘термінове завдання’, швидко піднявся, взяв свій гаманець і, не привертаючи уваги, розплатився за сніданок, який залишився недоторканим. Офіціантка навіть не підняла на нього очей, коли він залишав гроші на стійці, лише кивнула і швидко відвернулася.

Вийшовши з кафе, Джейкоб не озирався назад, щоб не привертати уваги. Як тільки він опинився на безпечній відстані, дістав телефон і написав повідомлення Генрі та Марті:

"Будьте обережні. Кава в кафе мала дивний запах. Можливо, щось підмішали. Не затримуйтеся там. Зустрінемося на лавці в парку."

Відправивши повідомлення, Джейкоб попрямував у бік парку. Він йшов швидко, але намагався не привертати уваги. Думки про дивну поведінку офіціантки та підозрілий запах кави не давали йому спокою. Він намагався зібрати всі деталі, але відчував, що чогось не вистачає.

Коли він прийшов до парку, обрав одну з лавок, розташовану подалі від головної алеї, але з хорошим оглядом на територію. Сівши, Джейкоб нервово оглянув околиці, переконавшись, що поблизу немає нічого підозрілого. Він занурився в очікування, відчуваючи, як всередині наростає тривога. Через кілька хвилин Генрі та Марта з'явилися на горизонті, йдучи в його бік.

Не чекаючи, поки вони підійдуть ближче, Джейкоб підвівся і, коли вони сіли поруч на лавку, одразу перейшов до справи.

"Я вже відчував цей запах раніше," — промовив він, ледь стримуючи хвилювання. "Це сталося в Іраку. Ми з моїм загоном брали участь у штурмі нарколабораторії. Після операції командир вирішив провести для нас коротку екскурсію по тому місцю. Запах кави був таким же, як тоді. Я не можу його з чимось сплутати."

Генрі та Марта уважно слухали, не перебиваючи його.

"Цей наркотик... Його використовують для зміни поведінки людей і пригнічення їхньої волі. Спочатку він викликає легке розслаблення, людині здається, що все під контролем, що вона може залишатися пильною. Але з часом дія посилюється: думки стають повільнішими, важко зосередитися на чомусь одному. Людина стає піддатливою, схильною до навіювань, і не може приймати самостійні рішення. Це як бути в тумані — все розмите і неясне. Чим більше його вживаєш, тим більше втрачаєш себе."

Джейкоб замовк, згадуючи сцени з тієї нарколабораторії, де на підлозі лежали люди, вже під впливом цієї отрути. Вони нагадували зомбі, зі скляними очима, що дивилися в одну точку, і з легким, невловимим усміхом на обличчях.

"Цей наркотик перетворює людей на безвольних ляльок," — продовжив Джейкоб, дивлячись кудись у далечінь. "Їх можна змусити робити все, що завгодно. І навіть якщо вони не пам'ятають нічого після того, як дія припиняється, деякі зміни залишаються назавжди."

Він перевів погляд на своїх друзів, помічаючи, що його слова справили на них глибоке враження.

"Мені здається, що ця офіціантка під впливом цього наркотика. Її поведінка — це не просто втома чи нервозність. Вона виконує те, що їй кажуть, навіть не усвідомлюючи цього. Можливо, вона й не знає, що підсипає щось у каву. Її використовують."

Джейкоб відчував, що його слова внесли ясність у ситуацію, але також усвідомлював, що це лише верхівка айсберга. Ситуація могла бути набагато серйознішою, ніж він думав.

Глянувши на Генрі та Марту, Джейкоб сказав серйозним тоном:

"Я хочу, щоб ви були дуже обережними. Мені потрібна ваша допомога, але не варто ризикувати. Якщо помітите щось дивне в поведінці офіціантки, або якщо той фургон знову з'явиться — спробуйте записати його номер. Але, будь ласка, більше не їжте в тому кафе. Це може бути небезпечно."

Марта поглянула на Генрі, а потім повернулася до Джейкоба, кивнувши головою.

"Ми будемо дуже обережними," — сказала вона. "Ти можеш на нас покластися, але ризикувати не будемо."

"Я також буду уважним," — додав Генрі. "Стараємося не привертати уваги, але все триматимемо під контролем."

Джейкоб відчув полегшення, але тривога залишалася. Він усвідомлював, що це лише початок, і небезпека могла бути ближче, ніж він уявляв. Але зараз йому потрібно було підготуватися до наступного кроку.

Після розмови з Генрі та Марті, Джейкоб вирішив дати їм трохи часу і звернутися до Аліси. Відійшовши на кілька кроків від лавки, він дістав телефон і набрав її номер. Аліса відповіла майже одразу.

"Привіт, Джейкоб. Є якісь новини?" — запитала вона, відчуваючи його занепокоєння.

"Привіт, Алісо. Так, є. Скажи, ти не помічала нічого підозрілого останнім часом? Чи не бачила знову той фургон, про який ми говорили?"

Аліса зробила невелику паузу, обмірковуючи. "Ні, фургон я не бачила. Але я також помітила кілька дивних речей. Що у тебе сталося?"