Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Джейкоб з полегшенням зітхнув, усвідомлюючи, що його друзі готові вислухати і підтримати його. Він розумів, що навіть найменші деталі можуть стати ключем до розгадки таємниці, тому вирішив не ігнорувати їх.

Вирішивши перейти до справи, Джейкоб нахилився ближче до Генрі та Марти, щоб його слова не почули сторонні.

— Слухайте, — почав він серйозно, — мені потрібна ваша допомога. Я б сам спробував, але не хочу викликати підозр. Якщо у вас буде можливість, чи могли б ви непомітно стежити за цією офіціанткою? І якщо знову побачите той фургон, спробуйте дізнатися його номер або інші деталі.

Генрі злегка підняв брови, явно здивований таким проханням:

— Ти серйозно, Джейкобе? Хочеш, щоб ми стали шпигунами?

Марта кивнула, але в її очах читалося занепокоєння:

— Ми з Генрі можемо допомогти, але ти ж розумієш, що це може бути небезпечно? А раптом це просто випадковість?

Джейкоб усміхнувся, відчуваючи їхнє занепокоєння, але в його погляді була рішучість:

— Я розумію, що це звучить дивно. Але моя інтуїція підказує, що тут щось не так. Якщо ви помітите або дізнаєтеся щось підозріле, просто зателефонуйте або напишіть мені. Не ризикуйте, просто будьте уважні.

Генрі коротко кивнув:

— Добре, Джейкобе. Ми спробуємо допомогти, але будь обережним. Ти занадто важливий для нас, щоб ми могли дозволити собі втратити тебе через такі ситуації.

Марта також підтвердила:

— Ми будемо стежити, але ти теж будь обережним, гаразд? Якщо щось трапиться — ми на зв'язку. Джейкоб, на мить задумавшись, вирішив уточнити ще одну важливу деталь. Він поглянув на Генрі та Марту, які вже трохи розслабилися після його прохання.

— До речі, — почав він, нахиляючись ближче, — ви не помічали нічого дивного в поведінці цієї офіціантки після її повернення? Можливо, вона поводилася інакше або виглядала не так, як зазвичай?

Генрі знову підняв брови, але цього разу його обличчя стало серйознішим.

— Тепер, коли ти про це згадав... так, я помітив кілька дивних моментів. Вона стала більш відстороненою, якщо можна так сказати. Раніше вона завжди була привітною, усміхалася, спілкувалася з нами, знала наші звички. А тепер... здається, що вона тут лише фізично, а думками десь далеко.

Марта кивнула, підтверджуючи слова Генрі.

— Так, вона справді змінилася. Я намагалася поговорити з нею, як раніше, але вона відповідала дуже коротко, наче не хотіла спілкуватися. Її погляд став якимось порожнім, як у людини, яка постійно щось переживає всередині. І ще... знаєш, що мене найбільше насторожило?

Джейкоб уважно слухав, нахилившись ще ближче.

— Що саме? — запитав він.

Марта трохи вагалася, але потім продовжила:

— Вона почала розмовляти сама з собою. Я кілька разів помічала, як вона стояла в кутку, ніби когось чекала, і тихо шепотіла щось під носа. Це дуже незвично для неї, раніше такого не було. І ще одне... вона завжди уникає дивитися людям в очі. Наче боїться, що хтось помітить щось у її погляді.

Джейкоб похмурнів, почувши ці слова. Це лише підкріпило його підозри.

— Цікаво, — сказав він задумливо, — це може бути важливо. Дякую, що поділилися. Якщо помітите ще щось — одразу повідомте. Я впевнений, що тут є щось більше, ніж здається на перший погляд.

Генрі і Марта кивнули, обмінявшись короткими поглядами. Вони також усвідомлювали, що щось дійсно не так, і були готові допомогти Джейкобу в його розслідуванні. Джейкоб подякував Марті та Генрі за інформацію, зосереджено кивнув і попрямував до стійки, щоб замовити сніданок. Під час замовлення його увагу привернула та сама офіціантка, яка раніше була привітною, але тепер її поведінка змінилася. Вона підійшла до нього, не дивлячись прямо в очі, а лише ковзнула поглядом по Джейкобу, наче боялася зустрітися з ним очима.

Її рухи були нервовими, навіть не зовсім точними, як у людини, яка не контролює себе. Вона постійно терла свої руки, ніби намагаючись позбутися якогось невидимого бруду, а її голос тремтів, коли вона запитала:

— Що ви будете замовляти?

Джейкоб злегка нахилив голову, уважно спостерігаючи за її поведінкою. Її обличчя було бліде, під очима виднілися темні кола, як у людини, яка давно не спала. Вона постійно озиралася, наче боялася, що хтось її підслухає або стежить за нею. Це справляло враження, ніби вона перебуває в стані сильного напруження чи страху, або навіть під дією якихось речовин.

— Чашку кави і омлет, — коротко відповів Джейкоб, продовжуючи пильно спостерігати за офіціанткою.

Вона кивнула, знову уникнувши зустрічі з його поглядом, і майже побігла до кухні, ледь не врізавшись у стілець по дорозі. Її рухи були занадто різкими, ніби вона не могла точно орієнтуватися в просторі.

Коли офіціантка принесла замовлення, Джейкоб помітив, що вона тримала чашку кави занадто міцно, а її руки тремтіли. Вона швидко поставила їжу на стіл і поспішно відійшла, навіть не запитавши, чи потрібно ще щось. Джейкоб на мить задумався, спостерігаючи за її спиною, що швидко зникала за стійкою.