Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

— Вибач, що тримала тебе в невіданні... Вибач, що не могла все розповісти, — говорила вона, щоразу погладжуючи Сільсію по спині, наче заспокоюючи себе тим, що дочка нарешті повернулася.

Сільсія з усмішкою приймала ці вибачення, розуміючи, що її мати завжди робила все, щоб захистити її. Хоча в душі залишився якийсь гіркий присмак, ці слова дарували їй спокій.

Одне "вибач" дісталося і Роувену. Моріана кинула на нього швидкий погляд, коли вони всі разом зайшли до будинку.

— І вам, капрале Уайт, я також завинила вибачення. За те заклинання... — вона зупинилася, не знаючи, як правильно сформулювати свою думку.

Роувен відповів їй з легкою посмішкою:

— Я не переймаюся цим, пані Аберхат. Врешті-решт, цей зв'язок нас лише зблизив. Якби не ваші дії, можливо, ми б і не опинилися тут разом.

Моріана зітхнула з полегшенням і, хоч усмішка була натягнутою, в її очах було щире вдячне тепло.

Під час вечері атмосфера була теплою, але трохи напруженою. Усі пережили настільки багато, що навіть сміх часом здавався важким. Але коли Роувен на мить залишився сам на сам із Моріаною, після того, як Сільсія пішла з кімнати на кілька хвилин, між ними виникла коротка, але важлива розмова.

— Я хотіла сказати тобі, Роувене, — почала Моріана, не дивлячись на нього прямо, — я вдячна тобі. За те, що ти поряд із моєю дочкою. Що захищаєш її… і любиш її так, як вона заслуговує.

Роувен відчув легке тепло в серці, яке наповнило його ще більшою впевненістю. Він кивнув, усміхаючись.

— Це мені треба дякувати. Ваша донька - найсильніша і найпрекрасніша жінка, яку я коли-небудь зустрічав. І я готовий зробити все, щоб вона була щасливою.

Моріана коротко кивнула, відвівши погляд. Її серце, хоч і наповнене любов'ю до Сільсії, не могло не помітити, що вона врешті-решт виростила жінку, готову приймати самостійні рішення. І той факт, що вона знайшла когось, хто готовий стояти поруч із нею, був їй маленькою втіхою.

— Тільки не роби їй боляче, — додала Моріана тихо, але суворо, поглянувши на нього з відтінком материнської строгості.

— Ніколи, — твердо відповів Роувен.

Це був момент взаєморозуміння, який не потребував більше слів. Вони обидва знали, що майбутнє Сільсії - це не тільки її вибір, але і її сила. І тепер вони обоє могли бути спокійні за неї.

***

Коли Сільсія нарешті зустрілася з Татірою, її найкраща подруга одразу ж схрестила руки на грудях, намагаючись виглядати суворо, хоча її очі горіли полегшенням. Темно-каштанове волосся Олавей, яке завжди було акуратно зав'язане в низький хвіст, злегка розтріпалося від нетерплячого руху, а її рівно підстрижений чубчик трохи нахилився на бік, майже приховуючи тонкі брови. З її пухких щічок важко було стерти вираз суворості, хоча, знаючи її, Сільсія розуміла, що довго це не триватиме.

— Ну і де ти була так довго? — Татіра одразу почала свою лекцію, здавалося, навіть не дихаючи між словами. — Чому ти мені не писала? Якась божевільна магія? Битва з ворогами? Або ж ти просто вирішила залишити мене тут у невіданні, поки рятувала світ?

Сільсія стояла перед подругою, винувато опустивши голову і мимоволі усміхаючись, бо знала, що після цього гнівної промови на неї чекають теплі обійми. І вона не помилилася. Після півгодинної суворої тиради, Татіра несподівано кинулася їй на шию, міцно обіймаючи її.

— Я так переживала за тебе, Сі! — її голос вже не був таким суворим, він зламався від емоцій. — Якби ти ще хоч трохи затрималася, я б прийшла шукати тебе сама.

— Вибач, — Сільсія обійняла подругу, намагаючись стримати сльози, але і їй важко було стримати хвилю полегшення й радості.

Коли емоції трохи вщухли, вони сіли за невеликим столиком, де на них вже чекала гаряча кава. Татіра, як завжди, вибрала просте, закрите плаття, щоб приховати свою фігуру, зокрема п'ятий розмір грудей, який завжди виділявся на фоні її низького зросту. Її насичено зелені очі блищали, але зараз уже не від занепокоєння, а від цікавості.

— Адріан хоч і скасував випробування, та новий король зацікавлений в тому, що почав твій батько, — пояснила Татіра, злегка поправляючи свій хвіст. — Я отримала запрошення до столиці, де відбудеться новий відбір. І знаєш, моя мама вперше без вагань відпустила мене до столиці.

— Ти рвешся на відбір до столиці, чи через одного рудоволосого чоловіка із рубцем на обличчі? — запитала Сільсія, підморгнувши подрузі, згадуючи Лукаса.

Татіра відкинулася на стілець і знизала плечима, але її усмішка не зникла.

— Зустрітися з Лукасои - це приємний бонус до всього цього. Але головна моя мета - отримати табличку та ліцензію чаклунки, — сказала вона впевнено, її очі блищали від рішучості.

— А як щодо тебе? — запитала Татіра, піднявши брову.

Сільсія на мить замислилася, перш ніж відповісти.

— У планах - познайомити старшу сестру з мамою. А далі ми з Роувеном плануємо трохи подорожей королівством. Заодно пройдемося по магічних лавках і конфіскуємо небезпечні артефакти.

— А твоя старша сестра, власне, де зараз? — Татіра запитала, трохи нахилившись уперед.