Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 25 -

— Закінчила? — запитав Роувен Уайт, його легка посмішка пом'якшувала напругу, що залишилася після всіх випробувань.

Він дивився на Сільсію, яка стояла поруч, і хоча їхня місія завершилася, тягар думок не зникав з її обличчя.

— Так, — тихо відповіла вона, вдихнувши повітря, ніби хотіла заповнити порожнечу всередині. — Повертати Камінь Вічності виявилося простіше, ніж було його забирати. Отже, тепер...

Вона зупинилася на мить, не знаючи, що сказати далі. Її погляд знову впав на землю, де вона несвідомо водила носком черевика по пилюці, малюючи дрібні кола.

— Тепер можна повернутися до твого рідного містечка, — підказав Роувен, підходячи ближче і спостерігаючи за її рухами. — Моріана тебе зачекалася.

Сільсія зітхнула, глибокий подих розчинився в прохолодному повітрі, і вона нарешті підняла голову, подивившись на нього з сум'яттям в очах.

— Якщо чесно, з усіма цими подіями... — вона зробила паузу, шукаючи правильні слова. — Мені лячно зустрічатися з мамою. Я навіть не знаю, що їй сказати...

Вона знову опустила очі, почуваючись невпевнено. Її пальці нервово гралися з пасмом волосся, а серце калатало швидше, ніж зазвичай. Моріана завжди була сильною, а Сільсія боялася, що розчарувала її своїм вибором, поведінкою попри всю брехню, яка була між ними.

— Знаєш, Моріана робила все, щоб тебе захистити, — промовив Роувен, голос його був м'яким, але сповненим упевненості. — Можливо, її методи дещо специфічні, але точно вона не бажала тобі нашкодити.

— Я знаю, — прошепотіла Сільсія, знову копаючи носком землю, не в змозі повністю відпустити свої сумніви. Її обличчя здавалося більш вразливим, ніж зазвичай, без маски сили, яку вона носила під час усіх випробувань. — Це все не просто...

Роувен підійшов ще ближче, простягнувши руку і м'яко торкнувшись її плеча. Його дотик був заспокійливим, ніби говорив: "Ти не одна."

— Я жив і виховувався весь час із переконанням, що обов'язок вище всього, — почав він говорити, спостерігаючи за тим, як її вираз обличчя трохи змінився. — І це, окрім жалю, нічого мені не дало. — Його слова висіли в повітрі, важкі від особистих спогадів і помилок минулого. Але тон його голосу був спокійним, навіть легким, ніби ці спогади більше не обтяжували його, як раніше. — І не змінивши свої переконання, зараз би я тут з тобою не був, — додав він, і його погляд був теплим, м'яким, сповненим любові.

Сільсія зупинила свої рухи й підняла очі до нього. Її серце, що досі билося тривожно, ніби почало заспокоюватися в присутності Роувена. Вона розуміла, що він пройшов через подібне - через відмову від того, що вважалося "правильним" в власних очах, переконаннях з якими він ріс.

Сільсія підняла погляд і зустріла очі Роувена, у яких вона бачила лише щирість і розуміння. Його слова повільно осідали в її думках, змушуючи розглядати власні страхи з іншого боку. Вона завжди відчувала тягар обов’язку, який притискав її до землі, але тепер, стоячи тут із ним, відчувала, що цей тягар поступово відпускає.

— Ти маєш рацію, — сказала вона, злегка зітхнувши, ніби щойно зважила важливе рішення. — Я жила з постійним відчуттям, що повинна відповідати очікуванням, стати сильнішою, хоча ніхто нічого від мене не вимагав. Але ці очікування ніколи не були моїми... Можливо, саме тому я так довго від них тікала і так розізлилася на матір.

Роувен кивнув, його усмішка стала м'якішою. Він розумів, що її подорож до самовизначення була складнішою, ніж просто боротьба з ворогами чи відмова від корони.

— Ти ніколи не була створена для того, щоб ховатися від труднощів, — м'яко промовив він, зробивши крок ближче. — Ти завжди була сильнішою, ніж думала про себе. І це твоє рішення, твоє життя. Ти сама визначаєш, де твоє місце і як ти хочеш жити.

Сільсія посміхнулася, відчуваючи тепло, що розливалося в її серці від цих слів.

— Можливо, ти й правий. Але все одно... Як гадаєш, Моріана мене пробачить?

Роувен тихо засміявся, дивлячись на неї з теплом і ніжністю.

— Вона твоя мати, Сія. Вона завжди тебе пробачить. І, зрештою, вона буде пишатися тобою ще більше, ніж ти думаєш.

Сільсія відчула, як її серце розм'якшилося від цих слів. Вона вже уявляла, як повернеться до рідного містечка, як побачить Моріану і знову відчує її обійми. Все, що вона пройшла, було складним, але тепер вона знала, що не мусить сама тягти цей вантаж. Роувен стояв поруч, і вони разом могли дивитися в майбутнє, не боячись того, що чекає на них попереду.

— Ти змінив усе для мене, — додала Аберхат.

— А ти для мене, — усміхнувся він, злегка стискаючи її руку, на знак того, що вони пройшли цей шлях разом.

— Тоді повертаймося додому, — з усмішкою промовила вона, остаточно зваживши рішення.

— До дому, — підтвердив Роувен, і вони разом вирушили вперед, залишаючи позаду тіні минулого.

***

Повернутися додому виявилося складніше для Сільсії в думках, ніж насправді. На її здивування, наяву все було зовсім інакше. Як тільки Моріана побачила доньку на порозі, вона кинулася до неї з обіймами, притискаючи її так, наче боялася, що це може бути лише сон. Її голос тремтів, коли вона промовляла щире й повторюване "вибач".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍