Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

— Знаєш, — прошепотіла Сільсія, коли їхні губи нарешті відірвалися один від одного. Її голос був тихий, як подих, але кожне слово пульсувало у повітрі між ними. — Можливо, ми все-таки заслужили трохи спокою.

Вона зустріла погляд Роувена, відчуваючи, як його очі, сповнені теплом і ніжністю, були для неї персональним сяйвом у її пітьмі. Він був її опорою, її світлом, коли навколо вирували темрява й хаос.

— Можливо, — погодився він, торкаючись її обличчя легким дотиком пальців. У його голосі звучала глибока ніжність, яка обгорнула її, змусивши відчути безпеку і затишок. — Але я не проти, якщо наш спокій перейде в кімнату на ліжко.

Сільсія тихо засміялася, її сміх був теплим, як літній вітер, легкий і безтурботний. Цей звук був для Роувена найпрекраснішою мелодією, чимось, що він хотів чути знову й знову. Він обійняв її міцніше, відчуваючи, як вона притискається до нього, і цей момент здавався ідеальним.

Вони стояли разом, обіймаючись, поки ніч повільно опускалася на землю, огортаючи їх своєю темною ковдрою. Світ навколо затихав, залишаючи їх наодинці з мріями та планами на майбутнє. У цьому спокійному затишку вони могли забути про все інше — про битви, втрати, небезпеку — і просто бути двома людьми, які знайшли одне одного серед бурі.

— Думаю, тепер усе буде добре, — тихо сказала вона, піднявши обличчя до нього.

— Безсумнівно, — прошепотів він у відповідь, схилившись до її вуст, щоб ще раз відчути смак цього довгоочікуваного спокою.

Кінець