Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

Погляди вовколаків перемістилися на Нурла.

— Він мій друг і не їжа.

Вовколяки подивилися на всі боки.

— Давайте з їжею розберемося, коли ця бійня закінчиться. Допоможете мені зловити одного рогатого гада. І ні його їсти не можна! Спочатку завершуємо це безладдя й убивства, і тоді розбирається чим вас трьох годувати. І мене за одне. І можете не видавати мого місця розташування своєю присутністю поруч. Будьте на віддалі. Сподіваюся, у декого мізків вистачить не нападати на вас.

— Ти чуєш їхні думки?

— Угу.

Відсахнулася вбік, поруч просвистіло заклинання. Вовколаки заричали, на них ніхто навіть не намагався нападати. Обходили стороною. А я подивилася, хто в мене заклинання кинув.

— Наша жертва, — прострекотав Нурл.

— Як влучно помічено, — криво посміхнулася. — Час хуліганити.

Він стояв біля великого намету і дивився на тих, хто воює. А я зрозуміла, що він мене видивляється. Обережно його обійшла і підійшла до намету, а потім зайшла всередину. Було багато різного незрозумілого.

— Що візьмемо? — одразу запитав Нурл.

— Не знаю. Напевно все.

Він задоволено потер лапки. Дістала колоду карт. Озирнулася назад і сказала Нулу:

— Ти на шухері.

— Що це?

— Стеж, щоб він не зайшов непомітно, загалом подивися, де він. Відчуваю, мені потрібно вийти в нормальний світ і тоді зможу прибрати все це. Готовий?

Він тільки кивнув. Ми вийшли в нормальний простір. Нурл одразу вирушив до виходу з намету. А я кинула колоду і стала прибирати всі предмети в карти. Зайняла ця дія лічені секунди.

— Йде! — стрекотнув Нурл і побіг до мене.

Я швидко склала колоду назад.

— Злодюжка, — сказав оксамитовим голосом рогатий — Хто ти?

Нурл застрибнув до мене на руки.

— Його прихопимо?

Рогатий здивовано подивився на саширського і посміхнувся.

— Не просто зараз, — сказала і помахавши ручкою пішла переходом.

Вийшла посеред його табору.

— Стій злодійка!

— Може ти його теж у карту.

— Уже думаю про це.

Подивилася, що мертвих майже не було. Але дві протиборчі сторони вже втомилися. Поруч зі мною з'явилися вовколаки й загарчали на рогатого.

— Може, домовимося? — запитав він ласкаво.

Поруч опинився Маркус

— Ти де була?

— Його обчищала.

— Що?! Питання з усіх боків.

— Що-що винесла все що було в наметі. Ось думаю тепер і цього потрібно упакувати.

Рогатий занервував.

— Він нам цілий потрібен? А то вовколаки голодні.

— Не здумай! — рявкнув ватажок рогатих.

— Тоді тобі краще здатися, а то дівчинка нацькує своїх вихованців, — сказав бородатий.

Швидко він зорієнтувався.

— Нея, а ти можеш народ зібрати так само, як тоді в залі.

— У мене карти закичилися. Є хіба що парочка вільних.

— Дещо у тебе в картах може вибухнути скоро.

Я дістала колоду і стала швидко переглядати. Знайшла одну з дивним пристроєм. І судячи зі зітхань тих, хто побачив, це те, що може сильно рвонути.

— Ну якщо це рвоне, ти перший, хто постраждає, — сказала з усмішкою.

Рогатого від моєї посмішки пересмикнуло. Він спробував зробити крок назад. Його оточили маги. А його рогата братія стала здаватися. Мене завели в намет рогатого, чоловіки на мене втупилися вичікувально.

— Що?

— Витягни, будь ласка, все, що ти в нього прихопила, — сказав Денис.

А мені не зрозуміло чому рогаті здалися. Вітер підхопив колоду і все, що було в картах, знову опинилося на столі в наметі. Одразу знайшла предмет, який начебто може вибухнути і взяла його в руки. Деякі чоловіки зробили від мене дружно кілька кроків назад.

— Віддай, — сказав рогатий, — я його деактивую.

Я штовхнула його повітрям і на стілець, так що він став частиною стільця.

— Не раджу стілець ламати, він тепер частина тебе. А з цим я й сама розберуся. Це не бомба, хоча може вибухнути. Це вмістилище дарів.

— Звідки ти...

— Відчуваю. Скільки?

— Дарів?

— Ні скільки магів ви вбили заради цієї батарейки?

— Це не батарейка, ми їх продаємо тим, хто добре заплатить.

— Скільки магів тут?

— Сімдесят. Прибери свого кошака, він кігті впускає в мене.

— Не варто, — сказала саширському, — просто посидь поруч. Буде смикати, підправиш йому кінцівки.

Поки тримала скляну кулю в металевому обплетенні змокла особливо після того, що дізналася:

— Ви вбили сімдесят сильних магів, — стягнула шапку з голови і зняла окуляри. — І ти збрехав, воно не вибухне.

— Ти! — завив рогатий.

— Ось уже Всевишній обдарував, — сказав ведмеде подібний чоловік, дивлячись на мене — Думав сива, а в тебе ще й очі білі. І не сліпа. Що будемо робити з дарами?

— Випустимо їх і вони повернуться до роду.

Рогатий став ще сильніше смикатися і гарчати.

— Це ж за твоєю вказівкою мого брата було вбито? — запитала в нього — Від тебе фотографія з ним прилітала?

— Потрібно було раніше позбутися твого роду.

Я подивилася на нього і смикнула за ниточку, що розпускала цю кульку з дарами. Дари, наче світлячки, злетіли в повітря і розлетілися наметом. Деякі підлетіли до мене, стукалися і відлітали геть. Поруч залишився тільки дар брата, я навіть побачила його обличчя, воно було сумним. Дар увібрався через шкіру. Помітила, як ще кілька дарів вбралося в місцевих бійців.

— У вас когось убили?

— Брат.

— Сестра, вона була ще малятко... Просто народилася із сильним даром.

Подивилася на хлопців із якими прийшла:

— Я можу вже піти?

— А як же ми без тебе?

— Так Рік є для цього і артефакти у вас. А я вже дуже зголодніла.

Додому мене не відпустили і посадили трохи осторонь, видавши багато їжі. А потім ще дивувалися куди в таку дрібну дівку стільки влазить. А я ще й Нурла підгодувала. Поки їла, вели допит рогатого. Відповідав він через раз і зло поглядав на мене.