Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

За кілька годин нам оновлення лабораторії затвердили. Гліб був у захваті.

Після других пологів теж повернулася на роботу досить швидко. Батьки вже не намагалися відмовити мене і з задоволенням няньчили онуків. До того ж Ніра була домосідкою і з задоволенням няньчила і моїх, і своїх дітей. Хоча мої двійнята були ті ще цукерочки.

— Як діти? — запитав Діма.

— Діти добре, виховують бабусю з дідусями.

— У сенсі? — запитання від колег.

— Вони їх намагаються змусити їсти, вони не хочуть і дуже влучно плюються їжею. Спочатку дісталося бабусі, потім одному дідусеві, потім другому. Малі при цьому ще й іржуть.

— У мене теж плювали, вчора, — поскаржився чоловік. — Не розумію, як ти їх годуєш?

— За тим самим принципом як у дитячому будинку годували. Там ніхто не сюсюкався і не вмовляв. Не голодний чеши звідси, наступного разу виїси все що дадуть. І так само привчали їсти все, що дали, і не каже, що я це не їм. Я це родичам розповідала. Вони не повірили, що це буде працювати. Ну як же діточки будуть голодними. Ну кілька разів вони їм плюнуть і вивернуть, і терпіння закінчиться, — пілікнув телефон — Уже закінчилося. Відпустили гуляти дітей і прибирають кхм, це цензура не пропустить. Бардак прибирають.

Показала фотку кухні.

— І це наші діти витворили? — у шоці запитав Маркус.

— Не тільки нащі ще плюс племінники беруть приклад. Цей погром після п'яти дітей.

— Фух, я думав це тільки наші двоє.

— Просто ти не бачив, як ці двоє їжею малюють на кухні. Бабуся вийшла на кілька хвилин, залишивши наодинці з кашею. Їжа була тонким шаром майже по всій кухні. Плюс присипано борошном, сіллю і цукром, і перцем.

— Дурдом.

Подзвонила мама за інструкцією, як цього не допускати:

— Ну все просто, все, що можуть вивернути, прибрати під замок. На шафи поставити замки. А годувати тільки коли за вами будуть бігати по п'ятах і просити їсти. І якщо не погоджуються їсти, то що дали одразу ж їжу забирати і відправляти далі гуляти. У мене працює. А вам просто твердість характеру проявити потрібно. Інакше з вас мотузки вити будуть.

— Звідки це в тебе є, — простонала мама Маркуса.

— Нянечки в дитячому будинку так робили. Швидко привчили дітей їжею не гратися і все з'їдати. Як там мій молодшенький?

— Золота дитина, спить.

— Двійнята теж були золотими, поки не поповзли, — сказала з посмішкою.

Регулярно ходила із сімей до дядька з тіткою. Спілкувалася з маленькими братиками та сестричкою. Брати Таїль і Раїль вчилися на слідчих. А я допомагала їм освоїти наш сімейний дар. Другий син народився блондином, як і я. Власне всі наступні діти в нас із Маркусом були блондинами й перевертнями. І тільки донька була людиною, зовні й характером дуже схожа на мене.

— Як тобі вдається знаходити підхід до дітей? — запитала, втомившись, Тіра.

Я на неї здивовано подивилася.

— У тебе вони не бавляться.

— Бавляться. Просто я не введуся на шантаж і бачу, коли справді потрібна допомога і дитині це потрібно, а коли це банальні капризи. Напевно, це тому що я виросла серед дітей і часто няньчила молодших і бачила всі ці схеми дитячого шантажу, і сама так іноді робила.

У нас із Маркусом народилося вісім чудових дітей. І тільки старші були двійнятами, інші з'являлися по одному. І навіть із перервою в рік, іноді три. Я в декрет так і не йшла. Максимум на місяці півтора чи два. І поверталася на роботу.  Коли малюки стали обертатися, було кумедно спостерігати за білими барсами. Особливо серед чорної рідні. Але ніхто не ризикував назвати їх білими воронами — зграєю загризуть. Саширсткі так і залишилися жити з нами в моїй колишній кімнаті. Пізніше перебралися на горище, подалі від дітей. У Ніри з Роєм народилося п'ятеро чорненьких кошенят. Їхні діти були приблизно одного віку з нашими і пустували разом.

Через понад п'ятнадцять років дядько сказав, що наступний старший у роду буде його молодший син. Я на це тільки посміхнулася і обійняла його. За ці роки ми зблизилися, і я вже не ображаюся на нього. Усі ми помиляємося, головне визнавати свої помилки. Зате тепер усі діти, народжені в нашому роду, були з даром, я про це подбала. І дядько вважає, що це пробудило родовий дар у молодшого ще до його народження. Брат був на рідкість спокійною і розсудливою дитиною, і виріс такою ж розсудливою молодою людиною. Я його дуже любила і допомагала освоювати йому дар і розкривати його поступово. А коли він став повнолітнім, я передала йому звання старшого в родині.

Кінець.

Запрошую у мою новинку.

Анотація до книги "Дар безсмертя"

Давним-давно мені стерли пам'ять і почала життя заново з чистого аркуша. Не знаючи, хто я і чому не вмираю. Дуже хотіла в інший світ - потрапила. І отримала все чого підспудно боялася. А потім я все згадала - хто я і звідки і чому мій народ пішов із рідного світу. Я зустріла їх тут і зіткнулася з тим злом, що погубило наш світ і магію в ньому. Зараз є шанс врятувати цей світ і душі давно загиблих, але не втрачених улюблених істот.

У тексті є:
Дар безсмертя
Таємниці минулого
Безжурна героїня
Героїні доводиться пережити багато болю (опис максимально лайтовий, без жесті)
Виховання компаньйона

Пригоди, любов, небезпека, магія, перевертні.

Кінець