Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Нея ти б обережніше йшла, а штовхаєш пузом мужиків.

— Я щит ставлю перед ним, — сказала з усмішкою. — І мене веселить їхня реакція.

На останніх тижнях не люблю залишатися вдома, якщо є можливість побути в офісі.

— Нея, а тобі коли? — запитав шеф. — А то пузо вже дуже велике.

— Скоро. А розмірчик це через двійнят.

— Лікар казав, що одна дитина. І він сумнівається, що їх двоє, — сказав спокійно чоловік, погладжуючи мої ніжки. Я склала їх у нього на колінах.

— Його проблеми, мені цей лікар взагалі не подобається.

— А хіба з двійнею не народжують через операцію і там раніше? — запитав Діма здивовано.

— Навіщо? Просто велика ймовірність передчасних пологів це так. А наші крихітки лежать правильно голівками вниз. Ось тут хлопчик, а тут дівчинка.

Маркус на цих словах підняв голову і із захопленням подивився на мене.

— Хлопчик, — кажу йому з посмішкою, — з темненьким волоссям, дівчинка з білим. Ем, хлопці, я з недавнього часу добре бачу білий колір. Тож можете не натягувати темні труселя під білі штани. Я навіть фактуру тканини тепер можу розглянути. У Діми білі джинси. У Ігната брючна з невеликою кількістю вовни штучної і більша частина з поліестер низької якості.

— Гей! Ти знаєш, скільки я за них заплатив, мені говорили, що тут натуральні тканини і натуральна вовна тонкої вичинки.

— Надули. У шефа те, що ти кажеш, а в тебе поліестер.

Ігнат трохи пообурювався і сказав:

— Лікар біжить, здається твій.

— У труні я його бачила. Пошлю лісом, точніше в ліс до вололаків. Якщо виживе його щастя.

— Нея, — показав головою наг.

А лікар без привітання і передмов почав наїжджати на мене.

— Ви чому ігноруєте мої дзвінки! Ви мали місяць тому приїхати в лікарню на операцію! Ви так шкодите своїм дітям.

— Я не збираюся у вас народжувати ось і не їду.

— Що!!! — взвизгнув лікар і мало не задихнувся від обурення

Помітила за зміненою енергетикою в ділянці Ігнат знову застосував свій дар. Посміхнулася і запитала:

— Навіщо ви квапите мене народжувати, якщо переймів ще тоді не було?

— Тому що таких, як ти, треба вивчати і препарувати!

— Що?! — рик від чоловіка.

Я ногами поворухнула в нього на колінах, він автоматично погладив їх.

— Її потрібно вивчати і досліджувати її дітей.

— Уб'ю! — рик від чоловіка.

Лікар сіпнувся. Ігнат його притримав і ласкаво запитав:

— І багато дорогий ви препарували незвичайних людей?

— Ще не одного, але тут такий зразок! Я не можу її упустити! Відпустіть мене!

— Тільки в камері. Ви погрожували нашій колезі під час виконання.

— Що?! Вона поліцейська? — запитав він заїкаючись.

Переконувати його не стали.

— Що йому буде?

— Кінець кар'єрі, — сказав Діма. — То коли тобі в пологовий будинок?

— Зараз. Маркусе, відвезеш?

— А як же коротка дорога? — запитав він з усмішкою.

— Так, а то я щось забула.

Мене ніжно погладили по животу і допомогли встати зі стільця і взутися.

— Нея, у тебе просто прийом чи? — запитав Діма.

— Скоро дізнаєтеся, — сказала з усмішкою.

— Судячи з того, як посміхається, ще не народжує.

— А що мені кричати чи що?

Чоловіки дружно кивнули. Я кашлянула хитро посміхнулася, а потім сказала:

— Якщо треба можу і покричати. Але не бачу сенсу.

— Так у тебе вже перейми? — до чоловіка тільки дійшло.

— З раннього ранку. І можу дозволити собі проводити їх там, де мені добре і почуваюся в безпеці. Дякую за компанію, ви найкращі.

— Не прощаємося, — сказав шеф. — Маркус маякни коли вас вітати.

— Ти ж не залишиш мене? — запитала в нього. — Хіба мало ще є психи в лікарні.

— Тепер точно не вийду.

Хлопцям Маркус написав через три години. І надіслав нашу фотографію: я лежала на ліжку з двома згортками і було видно волосинки білі й чорні. А на роботу я вийшла через півтора місяця.

— Що ти тут робиш? — запитав чоловік.

— Втекла з дому, — сказала йому, колегам і шефу, який вийшов із кабінету. — Ви ж сказали, як буду готова, можу повернутися. Якщо ще хоч на день залишуся, я поб'юся з твоїми сестрами і посваряюся з мамою. Воно тобі треба?

— Гаразд, залишайся. Гліб буде радий.

— О, а я то як рада вирватися. І не збожеволіти.

— А годувати ти їх будеш?

— Котику, ти ці дині бачив? — Маркус задоволено посміхнувся — Мене порве, якщо не буду годувати їх.

Тіра і Крок спробували напоумити молоду матір, мовляв, так робити не можна, і себе треба присвятити повністю без залишку дітям. На що я запитала:

— Вам потрібна адекватна невістка і любляча мати чи божевільна, яка кричить на всіх?

На що вони махнули рукою мовляв роби що хочеш, за дітьми доглянемо. При цьому не можна було сказати, що я не приділяю дітям часу. Тому що іноді на виїзди я брала коляску разом із дітьми. І вони так гуляли. Щоправда ніхто сторонній цього не бачив, і знали про це тільки колеги. І навіть не намагалися вмовити мене сидіти вдома.

— Рвоне так, що вас осколками зачепить, — сказала один єдиний раз.

І все більше цю тему не порушували. А коли діткам був рік шеф помітив мій кругленький живіт.

— Нея, ти вагітна?

— Ага.

— Скільки?

— Один хлопчик.

— Термін!

— А, це пів року вже. З одним живіт такий маленький і легкий. Не те що двоє, я думала спина зламається.

У шефа сіпнулося око.

— Запобігати не пробували?

— Ні-а. І не будемо. Я велику сім'ю хочу. І від роботи я не ухиляюся.

У шефа вже друге око стало сіпатися.

— У вас усе добре? Очі сіпаються.

Він зігнувся навпіл і почав реготати.

— Ти незрівнянна.

— Дякую за комплімент. Але нам потрібна нова лабораторія, точніше докупити в цю багато чого.

— Знову?!

— Ага. Я тут оформила і все розпиляла що і для чого.