Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

Чоловіки, які були присутні в кафе, поглядали на неї зацікавленими поглядами. А та, в свою чергу, дивилася у вікно, наче й не помічала нікого.

Підійшовши до столика, дівчина акуратно присіла.

- Привіт.

Хлоя, окинувши її уважним поглядом, обдарувала милою посмішкою.

- Привіт.

- Я сподіваюся не сильно тебе відволікаю?

– Ні-ні, що ти. Анітрохи.

Підійшов офіціант. Дівчата замовили собі пізній сніданок. Почекавши, коли їх залишать самих, Елізабет тяжко зітхнувши почала розмову.

- Заздалегідь перепрошую. Я розумію, що лізу в не свої справи. І мій чоловік так прямо мені про це і сказав. Але я все ж таки хотіла з тобою поговорити. А судячи з того, що ти сама, добровільно погодилася на зустріч, ти теж не проти розиови. Я правильно все розумію?

Та кивнула, на знак згоди. Тяжко зітхнувши дивилася на свій сніданок. До якого майже не доторкнулася.

- Ну, тоді, будь ласка, розкажи мені свою версію події? Я знаю версію Тома. Але мені хотілося б почути і тебе. Наскільки я розумію, тобі так і не вдалося з ним поговорити після того, як він про все дізнався?

Хлоя тяжко зітхнула. І покачала головою в різні боки. Підтверджуючи мої слова.

– Ми познайомилися, коли я прийшла працювати до нього помічницею.

Елізабет хмикнула.

- Не повіриш. Але моя їсторія з чоловіком розпочалася точнісінько так само.

- Але в нашій з Томом історії хепі-енду точно не буде ... Я ... спочатку він мені дуже не сподобався. Бісив одним словом. Зарозумілий вискочка… На моїй посаді довго ніхто не міг затриматись. Всі бігли в неогляд... Коли я прийшла до нього працювати, навіть колектив не хотів заводити зі мною дружніх відносин. Всі вважали, що я теж скоро піду. І не бачили сенсу для знайомства. Чесно сказати мене це просто дратувало. Та що там дратувало. Мені хотілося моїх нових колег чимось пристукнути. Та вони на мене такої паніки нагнітали, що хотілося з відти бігти і якомога подалі. – Хмикнула, згадуючи не таке все і далеке минуле. Трохи помовчавши продовжила. - А кому при здоровому глузді захочеться працювати з божевільним босом і таким же колективом?

- І що сталося потім?

– Потім. – Гірко усміхнулася. - Через місяць роботи. Купу витрачених сил та нервів. Тони випитої кави та завали на роботі. Якими мене постійно ніби перевіряли на міцність. Я «трохи» почала ненавидіти свого боса.

Хмикнула.

- Я тебе розумію. У нас з Майклом, у якийсь період було так само. Мені теж хотілося кілька разів на місце цукру миш'яку сипнути йому в каву.

Хлоя весело засміялася.

- Що було далі.

- Сама не розумію навіщо все це тобі розповідаю… Ми навіть незнайомі.

Елізабет не поспішала. Трохи помовчавши та випивши каву, дівчина все ж продовжила.

- А потім, потім під час п'ятничного загулу з колегами у барі… одним словом там і вигадали всю цю суперечку. І я в п'яному чаді на нього погодилася… Спочатку було навіть весело грати в гру «Спокуси боса», а потім…потім сама не знаю як так вийшло…

- Потім ти закохалася!

- Ага. Вірно зрозуміла.

- А далі ?

- А далі нічого доброго. Хлопці з айти відділу, вони робили в мережі на нашому сайті ставки ... коли ж бос не витримає і впаде до моїх ніг... А якийсь розумник все це роздрукував і… - Вимучено посміхнулась.

- І Том дізнався.

- Ага.

– І що було потім? Ти намагалася з ним поговорити?

- Намагалася звичайно. Але все марно. Він мене ні чути, ні бачити не хоче. Перевів до іншого відділу. І намагається взагалі уникати. Коли на наради ми перебуваємо в одному просторі, навіть у мій бік не дивиться. Але я на нього не ображаюся. Сама винна.  Якби я була б на його місці, я точно себе звільнила б. І це, як мінімум. А як максимум, викинула б себе з вікна нашої високої офісної будівлі.

Хлоя на якийсь час замовкла.

– Я зробила йому дуже боляче. Я бачила це в його очах. І я не знаю, як усе виправити. Він мені тепер ніколи не довірятиме. А без довіри ніяких стосунків збудувати неможливо.

Елізабет поклала свою руку по верх руки Хлої, стиснула її.

- Ми обов’язково щось придумаємо. Ти страждаєш і він теж. Треба це виправляти.

Через якийсь час дівчата вирішили пройтися магазинами. Погода була чудовою. Сонечко, свіже повітря. А Елізабет так потребувала цього. Потребула хорошої компанії, вийти з рештою з будівлі на свіже повітря, якого їй так довго не вистачало. І треба було хоч трохи підняти собі настрій.

Взявши із собою по пляшці води попрямували на шопінг. Вони з радістю цілий день провели в місці. Ходили по магазинах. Підбирали одяг для малюка. Хоч Елізабет і доводилося ховати своє обличчя за окулярами та чималому капелюху, але це зовсім не псувало їм настрій.

Хлоя з сумом дивилася на маленькі кофтинки та повзунки. А коли перейшли до вибору іграшок для малюка і зовсім понурилась.