Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

 

–Ти певна?

–Це ж мапа. Ти, що ніколи не грав у дослідників?

–Мапа?

–Ну, так. Мапа до твого будинку.– вона тикнула пальчиком.– Ось де ти почав. А це, куди тобі далі.

–Тобто це типу контрольні точки?– спитав він у неї.

–Я не знаю, що це означає. Просто рухайся і шукай те, що тут написано.

Почувся звук фургончика з морозивом. Адам, дівчинка і Скарлет водночас повернулись на нього.

–Я на хвильку.– сповістив Адам і пішов до фургончика. Обличчя продавця видно не було. Але він протягував Адаму ріжок вершкового морозива.

–Я не маю коштів.

Продавець мовчки тримав ріжок. Адам забрав його і відступив, коли фургончик рушив далі. Адам передав ріжок дівичнці.

–Будеш морозиво?

–Дякую!

Вона почала їсти і всміхалась Адаму.

–Це твоя дівчина?– з цікавістю поглядаючи на Скарлет, спитала вона.

–Ні. Це…Вона мій друг.

–Вона гарна.– з захопленням сказала дівчинка.

–Так…так, вона гарна. Що ж дякую тобі, ми…

–Ай!– скрикнула дівчинка і виплюнула в долоньку дві монетки.–Що це таке?

Адам підставив долоню, дівчинка висипала монетки у неї.

–Зуби цілі?– спитав Адам заглядаючи в її очі.

–Та цілі…

–Офеліє, час вечеряти!– гукнули з дому.

–Мені вже час. Бувай.

–Дякую.

–І тобі.

Адам повернувся до Скарлет. Собака потрусив за ним.

–Не йди за мною, малий. Твій дім – там.

Собака гавкнув, висолопивши язика. Адам почухав його за вушками, собака встав на задні лапи і облизав обличчя Адама.

–У тебе був собака?– спитала вона.

–Так. Ми його дуже любили. Він прожив з нами шістнадцять років.

–В нього було хороше життя.

Адам поглянув на Скарлет і кивнув:

–Так…

–То що далі?

–Треба шукати ТРЦ.

–А чого не музей одразу?– роздратовано кинула вона.

–До чого тут музей?

–Намагаюсь вигадати бодай щось, що звучало б ще більш недоречно для цього контексту.

–Ну, в тебе не вийшло.– підмітив він.

–Мабуть тому, що ТРЦ у приватному секторі і так достатньо безглуздо.

–Бачиш?– всміхнувся він.– Ти все зрозуміла!

Скарлет невдоволено загарчала.

Вони рушили вперед, просуваючись вузькими темними вулицями. Вже за кілька хвилин вони вийшли у центр міста, якого в реальності тут бути не могло.

–Нам туди.

–Що це?

–ТРЦ.

–Не схоже на ТРЦ.– нахмурилась вона.

–В цьому весь прикол.

Будівля попереду більше нагадувала старе офісне приміщення. Втім, коли заходиш всередину – зустрічаєш класичні атрибути торговельного центру: глянцеву підлогу, парфуми для магазинів одягу, кав’ярні і магазини з авторськими десертами.

–Тут сказано, що нам потрібно на ліфт.

–Але на який поверх? Я взагалі не розумію, як ми звідси можемо потрапити до твого будинку.

Скарлет рушила в бік ескалатора, який чомусь не відреагував на вагу і не почав рухатись.

–Схоже доведеться ніжками.– хихотнув Адам.

Скарлет почала підійматись і раптом спіткнулась, мало не впавши. Адам швидко підхопив її під руку.

–Обережніше.

–Дякую, дуже цінна порада. – прогарчала вона.–Може, мені її записати?

–А допоможе?– здійняв брови він.

–Чого ти дорвався до мене?– роздратовано спитала вона.

–Я не думав, що ти буваєш такою незграбною.

– Ого, ти тепер мій герой? Я тобі щось винна за порятунок? Можу кинути мішечок золотих тобі прямо в пику!

– До речі про монетки…– він дістав з кишені дві мідні монети з незрозумілими символами, тоді знизав плечима і повернув їх до кишені.–Ти ж не думаєш, що я дозволю тобі так тупо загинути? Ти мені ще потрібна.

– Я пропустила момент, з якого ти став моїм охоронцем?

– Якщо хочеш, можемо обговорити умови контракту.– знизав плечима він, коли вони піднялись на поверх. Адам помітив що у вазоні декоративної рослини, яка стояла довкола кожної лавки на поверсі, лежала знайома блакитна стрічка.

Він підійшов ближче і потягнув за неї. Пластикова магнітна картка із назвою компанії і не надто вдалим фото Адама.