Ліхт Гоффнунг - Хокей, синці і Мінесота , Ліхт Гоффнунг

  Едан не очікував, що Ітан так спокійно поставиттся до прохання сходити до магазину в досить пізній час. Він очікував побачити здивування в обличчі знайомого, або недовіру, або злість, але ні. Прозвучало спокійне і доброзичливе "так". Двері замкнулися на декілька хвилин, і потім вийшов Ітан у спортивному костюмі від Puma чорного кольору і в кепці тієї самої фірми, і того ж самого кольору.

  На вулиці було жахливо темно. Зорі навіть видно не було. Але через декілька хвилин вони вийшли на широку і гарно освітлену вулицю. Весь час Едан йшов за Ітаном, і як тільки вони вийшли на освітлену територію, його крок збавив темп, і почалась звичайна нічна прогулянка.

  - Як ти себе почуваєш після того, що трапилося сьогодні? Ти всіх дуже налякав.

  - Тепер Мінесота має для мене одну асоціацію. Це синці. Такого травматичного тренування у мене ніколи в житті не було, — говорив Едан, трохи насупившись і потираючи шию, але без злості. Він розумів, що це спорт, і що по-іншому просто не буває.

  - Я мав на увазі панічну атаку. Коли ти пішов, всі злякались, нехай і розуміли, що сталось. Лікарі сказали, що це відносно нормально і може бути без якогось стимула.

  - Ну от це нормально. Не переймайся, я в нормі.

  Едан відчував страх через те, що сталось, але сильної уваги не надавав. Більше лякали синці, більшість яких була зароблена в Мінесоті, на тренуваннях. Едану було навіть трохи страшно дивитися на ту ногу, яку він пошкоди по поверненню в гуртожиток, тому що на блідій шкірі синці було дуже добре видно.

  Далі діалоги стихли. Хлопці йшли в повній тиші, будучи укутані звуками ночі і автомобілів, які іноді проїжджали повз них. Едан не відчував спокою. Він хотів говорити, багато і довго, але не знав про що. Він не замислювався над тим, що це не нормально, тому що раніше він теж відчував таке, але в компанії Макса.

  По прибуттю до магазину, Ітан і Едан розминулися практично на вході. Ітан пішов у правий бік, до відділу з овочами, зацікавлено розглядаючи маленьку коробочку зі свіжими грибами лисичками, які були рідкістю і скоро мали пропадати з прилавків магазинів. Едан пішов у пошуках води, але його пошуки іронічно закінчились на ванільному молоці і знову народилися з попелу в момент, коли Ітан підійшов і нагадав, котра година, простою присутністю. Взявши дволітрову пляшку звичайної води, вони відправились на касу, де в черзі Ітан думав, брати все ж ті гриби чи ні. Прийти до висновку хлопець не встиг, і покинув магазин з пустими руками.

  Едан підняв голову догори і довго вдивлювався в небо дитячим поглядом.

  - Що там? - Ітан теж підняв голову, і на його обличчя падали дрібні краплі води.

  - Дощ йде, - максимально спокійно відповів Едан, не думаючи йти в гуртожиток.

  - Давай може і ми підемо?

  - Ну давай.

    І знову те саме. Повільним кроком вони пішли в зворотному напрямку, відчуваючи на шкірі дрібні краплі дощу, які хлопці професійно ігнорували. Думки Едана вводили його в стан паніки і безвиході.

  - Ти часто розумієш те, що сам думаєш? Ну, я маю на увазі...

  - Я зрозумів, — Ітан перебив Едана, коли той видихнув, розуміючи, що не прийдеться напружувати втомлені мізки, щоб пояснити свою думку.

  - Ні. Але варто до них прислухатися, тому що від думок залежить стан твого тіла, голови і душі. Шкода, що навчити себе прислухатися до самого себе дуже важко. Та й ніхто не зможе тебе... нас навчити, - трохи запинаючись сказав Ітан, підіймаючи погляд до неба, глибоко вдихаючи і голосно видихаючи.

  Далі все пройшло знову в тиші. Едан думав над словами Ітана і вважав, що ці слова від мало знайомої людини досить розумні. По поверненню вони швидко розпрощалися, і Едан, гарно напившись довгоочікуваної води, влігся у ліжко, прямо ковдру, яка застиляла ліжко, дивлячись у стелю. В голові гуділи слова і давніші дії Ітана. Він хороша людина. Ідеальна, на думку Едана. Едан приймав себе і своє тіло, але часто відганяв думки, які могли б не сподобатись іншим. Поринаючи у ейфорію, яка з'являлася від усвідомлення закоханості, двері в його кімнату скрипнули. В кімнаті було темно, а він забув замкнути двері. Година була пізня, тому, якщо це вбивця, то він вб'є у будь-якому випадку, а якщо крадій, то краще притворитися, що спиш, від гріха подалі.

  До кімнати хтось обережно зайшов. Едан заплющив очі і очікував у випадку чого бити того, хто надумає зробити щось погане його тілу. Хтось тихо підійшов до Едана і, зрозумівши, що він спить на своїй же ковдрі, обережно покинув кімнату. Едан почав важко дихати, думаючи, що все в минулому, і треба терміново замкнути двері, але Едан вирішив, що спочатку треба було відійти від цього стресу. Як раптом двері знову відчинилися. На цей раз Едан сміявся сам з себе від абсурду ситуації. Невже злодій забув сумку, щоб набрати вкрадене, чи яд, щоб підсипати у воду? Поки Едан думав, знову завмерши в очікуванні шоу, на нього легким рухом впав плед. М'який і приємний на дотик плед, який видали всім, хто їхав до Мінесоти, в подарунок від компанії, яка організувала подорож.

  Коли двері знову зачинилися, Едан підірвався, замкнувши їх, і нервово дихаючи, всівся на ліжко, думаючи про одне: "Він приходив. Ітан."