Ліхт Гоффнунг - Хокей, синці і Мінесота , Ліхт Гоффнунг

  Всю ніч Едан проспав так, наче ніколи в житті не спав. Він заснув одразу після приходу в гуртожиток і без зайвих думок проспав всю ніч аж до моменту, поки тренер не постукала в двері перед тренуванням. Все пройшло практично як вчора. Тільки Макс з Алексом були трохи ображені на Едана за те, що він все ж пішов у те караоке. Але Едан, нехай і помітив незадоволення друзів, вирішив це проігнорувати, тому що з їхньою позицією не був згоден.

  Йдучи до льодової арени, щоб почати тренування, Едан буквально світився від очікування приємного, але важкого тренування. Після них м'язи відчувають неймовірну втому, і як тільки м'язи починають відпочивати, відчувається неймовірна ейфорія і справжній відпочинок.

  Зайшовши до роздягальні, в очі вдарило світло і аромати різних дезодорантів. У цьому і була вся різниця шкільних роздягалень від тренувальних — люди більш компетентні.

  З Еданом ввічливо привіталися, а далі всі почали розмовляти про своє, даючи Едану поринути у приємне передчуття.

  - Едане, ми плануємо в цю п'ятницю піти ввечері на пляж. Покупатись, пікнік влаштувати. Підеш з нами? — запитав один з гравців команди Мінесоти. Почувши це, Ітан повернувся в бік Едана, очікуючи відповіді, тримаючи в руках спортивну футболку, яку планував одягнути перед запитанням. Едан помітив різкий поворот Ітана, і їхні погляди зустрілися. Едан одразу відвів погляд, відчуваючи, як щоки починають червоніти, а зіниці розширюватися від довгого зорового контакту з людиною, яка дає сильний емоційний відгук для Едана. Він розумів, що відчуває, але прийняти це ще не зміг. Врешті-решт, знайомі вони не так близько, але нічний пікнік міг би піти на користь. Едана не хвилювали ні батьки, ні друзі. Йому хотілося спробувати забороненого.

  - Так, давайте, чому б і ні. — По обличчю розтеклася дурна посмішка, і рум'янець став ще червонішим і вже торкався не тільки щік, а й вух.

  Після розминки всім захотілося пограти по-справжньому, тому що відсиджуватися на лавці — не дуже приємне заняття. Все ж вийшло вмовити тренерів на змагання між Міннесотою та Мічиганом.

  Після недовгого перепочинку перед змаганням, виїхавши на лід, глибоко вдихнувши, Едан був готовий до всього. Це було вперше, коли серце настільки шалено билося в грудях. Або воно билося настільки сильно, що було відчуття, що воно взагалі не б'ється. З перших раундів Мінесота перемагала, і під час раунду, коли Едан міг вивести команду на нічию, Крісті неочікувано влетіла в нього, знесла з ніг з такою силою, що він отримав травму ноги, незважаючи на захист. Крістіан отримала 2 хвилини штрафного відсиджування на лавці, а Едан — новий синець. Трохи розходившись, ногу трохи попустило, і він продовжив гру. Мав бути останній раунд, який визначав, яка з команд переможе, тому що гравці іронічно по черзі забивали один одному шайби.

  Погана риса характеру Алекса полягала в тому, що завжди, коли він веде шайбу, то майже ніколи її не передасть тому, хто може забити ту шайбу замість нього. Але Едан не губив надії. Вирівнявшись з Алексом, він крикнув, щоб той передав шайбу, але Алекс проігнорував прохання Едана. Той відчував, що повітря в легенях не вистачає, і що він втрачає рівновагу, яка неймовірно важлива для хокею. Заплутавшись у своїх ногах, він впав, і прикрасив всю цю картину якийсь хокеїст, який на великій швидкості в'їхав у Едана, який впав і ковзав у лежачому положенні по льоду. Від удару Едан на великій швидкості поїхав у бік стіни, боляче вдарившись об неї.

  До Едана під'їхало двоє людей, яких саме Едан не міг роздивитися не тільки через їхні захисні шоломи, а і через те, що це хвилювало його найменше. У Едана все пливло, повітря було категорично мало, у вухах пульсувала кров, на лобі почали проявлятися дрібні краплі поту, зіниці неймовірно розширилися від страху і відчуття того, що він помирає. Двоє хокеїстів взяли Едана під руки і відвели до виходу з катка, де на нього чекав медичний персонал. Ті двоє поклали Едана на землю, зняли з себе шоломи, а потім, зрозумівши, що медичний персонал не розуміє, як зняти шолом Едана, допомогли йому. Над ним стояло дві постаті — Ітан та Макс, які перелякано спостерігали за тим, яка сильна панічна атака буває у людей без сильної причини.

  Як тільки люди, які стовпилися біля Едана, почали відходити, то Едана почало відпускати. Повітря вільно заходило до легень, забуваючи про те, що відбувалося буквально хвилину тому. Страх потрохи відступав, і все, що зараз хотів Едан, — це кріпких обіймів чи щільну ковдру, яка відгородить його від усього світу.

  Едану сказали йти до гуртожитку, і бажано зателефонувати до батьків. Зателефонувати до батьків. Ці слова відгукувалися у голові голосним ехом. Едан вже четвертий день не вдома, а батьки за весь цей час навіть не зателефонували. Не те щоб їм було начхати на сина. Скоріше, були справи важливіші за формальне цікавлення справами. Вони і без цього розуміли, що він у повній безпеці, і що у нього все добре.

  Добравшись до гуртожитку, він все ж написав повідомлення мамі про те, що відбулося, але на відповідь він не чекав найближчі 3 дні.

  Проспавши до десятої години, Едан прокинувся від неймовірної спраги. Їдальня була замкнена, а пити з умивальника у вбиральні було страшно, тому було прийняте рішення йти до магазину. Тут з'являється нове запитання: в який магазин йти, якщо той магазин, який він знає, працює до 9-ї вечора, а тут він взагалі не свій.

  Стоячи перед дверима людини, яка сьогодні неймовірно допомогла простою компанією, серце шалено билося, а по венах текла лава, а не кров. Два швидких і голосних удари, і минуло буквально пару секунд, коли двері відчинилися.

  - Пробач, що так пізно, можеш сходити зі мною до найближчого магазину купити попити? Мені самому не по собі йти.