Галина Курдюмова - Наречена для Демона., Галина Курдюмова

Мирт хитнув головою:

 - Річ у тім, це не моя служниця. Ми зараз знаходимося в гостях у діда, в його особняку.  Надія - його служниця, тому я не маю ні найменшого поняття про те, як вона потрапила до демонів.

 - А в тебе є свій будинок? Свої слуги?

 - М-м-м... Ну, так. У мене є будинок і пара слуг, Лідія і Григорій.

 - Яким же чином вони у тебе з'явилися?

 - Я ще досить молодий, тому й будинком, і слугами мене забезпечують батьки. Їх можна купити. Деякі демони займаються цим, відстежують пристрасні бажання людей і самі пропонують допомогу...

 - Ось! Я так і знала! Ви виманюєте у нещасних людей душі!

 - По-перше, не душі, а тіла. Нам потрібні робочі руки. За виконання своїх бажань за життя люди погоджуються відпрацювати після смерті. Стандартний договір передбачає п'ятдесят років. І, так, у нас є демони, які займаються цим. Демони різні бувають, як і люди. Хіба всі люди добро творять? Ні, хтось продає наркотики, хтось виробляє алкоголь, хтось задурманює мізки довірливих простаків рекламою непотрібних товарів. Та хіба мало!..

Довелося згідно кивнути.

 - Ось і у нас, - продовжив Мирт, - є цілі контори, які займаються цим.

 - Підписують договори з нещасними, які не бачать іншого виходу?

 - Навіщо підписувати? Досить усно оголосити про свій намір. Люди отримують виконання бажань, проживають своє життя, а після смерті, не пізніше дев'яти днів, їх забирають із трун і відправляють в Демонію. Ми можемо піти в таку контору і купити собі слуг. І, думаю, що зайві п'ятдесят років життя для людини тільки на благо. Чим відрізняється робота Лідії у мене від роботи покоївки в готелі? Та ще краще! Вона має безкоштовне житло, харчування, одяг, навіть невелику зарплату і вільний час.

 - Не має тільки свободи вибору...

 - Свободу вибору вона вже реалізувала на Землі, і це їй нічого доброго не принесло. Можливо, робота в демонів дозволить їй обміркувати прожите життя і хоч трохи спокутувати провину за нерозумно витрачені роки.

 - А що відбувається з людьми, коли закінчується термін за договором? - не змогла не запитати.

 - О, в той же момент, як закінчується термін, людські тіла розсипаються, перетворившись в жменьку пилу.

 - А душі?

 - Ксюшо, а ти коли-небудь бачила людську душу? Ось і я - ні. Я можу стверджувати лише те, що бачив на власні очі. У нас досить багато вчених, дослідників, філософів, які мусолять питання душі. Та так само, як і у вас. Але ніхто не знає напевно, що відбувається після смерті. Я навіть не певен, чи є душа у нас, демонів, хоча написані купи трактатів, які доводять її існування. Але це все - припущення. А як насправді, ми дізнаємося тільки переступивши поріг смерті. Або інший світ, або нічого. Якщо нічого, то про це я вже не дізнаюсь і не зможу журитися з цього приводу, якщо інший світ - я не зможу про це нікому розповісти. Якось так.

Мирт сумно зітхнув, я теж.

 - Добре. Про свої слуг ти можеш розповісти? Як конкретно вони потрапили в Демонію?

 - Так, їх історії мені відомі. Лідія працювала покоївкою в одному великому готелі і найбільше за все мріяла стати його господинею. Її бажання виконали, вона вийшла заміж за власника готелю, але шлюб щасливим не був, вони сильно лаялися, поки одного разу під час сварки жінка не відштовхнула чоловіка так, що той вивалився з балкона вісімнадцятого поверху. Останні роки життя Надія провела в місцях не таких віддалених... Але ж по долі вона повинна була стати дружиною шкільного вчителя, прожити довге щасливе життя, виростити трьох дітей, в декретній відпустці почати писати казки і стати відомою процвітаючою письменницею.

 - Ви можете бачити майбутнє? - здивувалася я.

 - Його найбільш очікуваний варіант. Майбутнє ж має багато варіацій.

 - Ти і моє майбутнє бачиш?

 - Ні-і. Для цього слід провести спеціальні обряди. Але не потрібно це тобі. Як тільки озвучений один варіант - інші кануть в небуття. Поки майбутнє не озвучено, не передбачено - перед тобою відкриті всі двері, можливо все.  Але людина, як правило, йде второваною доріжкою, думаючи і діючи, як завжди, за звичкою, тому навіть не помічає чудові можливості, які з'являються на її шляху, та так і зникають.

 - А Григорій як потрапив до вас?

 - О, він був свого часу вельми шанованою людиною, відмінно ремонтував машини, але дуже любив випити. Коли у вашій країні почалися важкі часи, він впав у депресію, і єдиним його бажанням було, щоб кожен день на столі стояла пляшка. Його бажання здійснилося, пляшка на столі стояла завжди, то заробить якусь дрібницю, то дружки пригостять, то іменини чиїсь, то похорони. Згодом чоловік спився, поступово втратив всіх своїх клієнтів, продав усе, що мав, крім будинку, в якому жив. Дружина з сином від нього пішли, не витримавши такого життя. Друзі відвернулися. Здоров'я він втратив, та так і помер, нікому не потрібний.

 - Сумно.

Демон знизав плечима:

 - Зараз Григорій і Лідія проживають п'ятдесят бонусних років у Демонії, живуть в цивільному шлюбі і цілком задоволені.

 - Мирт, якщо ви забираєте людей тільки після смерті, то вони, в основному, потрапляють до вас немічними старими? Навіщо вам такі слуги?