Альбіна Вишневська - Довірся мені, Альбіна Вишневська

5 глава

У ванній зашуміла вода. Десь в глибині душі Микита заздрив дівчині, адже вона вже почуває себе людино, стоячи під теплими обіймами душу. Чоловік почухав потилицю і подивився вниз, на свої ноги, похитав головою і повернувся в коридор. Запізніле каяття. По підлога вже потребує прибирання. Та краще зараз, ніж ніколи. Микита витер ступні футболкою і лише потім вирушив на невелику екскурсію кімнатами будинку. Звичайно пішов на ароматний запах, який вже хвилин п'ять, як спокушав його ніс.

- То що тут є? Хазяйка в цьому будинку, судячи по аромату, відмінна, - очі чоловіка задоволено заблищали, а в животі неприємно забурчало, - сподіваюся, господиня не огріє мене пательнею.

Микита зліпив непристойної висоти бутерброд. Критично оглянув своє створіння і посміхнувся. Цей витвір мистецтва довелося тримати двома руками.

- Що дивишся?! – з набитим ротом звернувся до товстомордого Кузьми.

Кіт занепокоєно розглядав незнайомця, а ось його подружка, як справжня жінка, терлася біля ніг Граніна.

- Гей, мадам, по-моєму, твій патлатий зараз мені вчепиться в загривок, - чоловік присів і почухав за вухом шикарну руду кішку.

А кіт справді нервово заворушився, і Микита міг присягнути, що котяра навіть якось загарчав, мовляв, руки свої прибрав, чувак! Чого припхався до нашої хати?

- Та гаразд, гаразд, - посміхнувся Гранін і встав, награно кланяючись перед Кузьмою, - не винен я, вона сама прийшла!

- Ви це мені?

За спиною почув дівочий голос, так несподівано, що Микита, який натхненно жував шматок бутерброду, так і обернувся з набитими щоками.

- О Боже, - дівчина пирснула в долоню і замахала руками, - прожуйте, нічого не кажіть! Бракувало вдавитися!

Гранін тільки кивнув і активніше смакував своєю здобиччю. Зате його очі занадто уважно оцінювали дівчину, котра повернулася на кухню при повному параді: чиста, свіжа, ароматна. Халатик ідеально підкреслював її струнку фігурку, але волосся поки що було приховане під своєрідною чалмою. Юля, перш ніж зручно сісти в крісло, увімкнула грітися чайник.

Гість так апетитно вживав бутерброд, що Юля неочікувано відчула голод. За пів дня так і не поїла повноцінно. Тому, не поспішаючи, дівчина спорудила бутерброд.

- Ну, ось, маленький голод утамував, то ж можна йти й мені людиною ставати, - стер крихти з губ і рукою вказав у бік ванни, - рушник?

- На машинці, халат на гачку, - відповіла гостю і продовжила неквапливо пережовувати шматок бутерброду.

Граніну не потрібне було особливе запрошення. Бажання зігрітися та обмитися немов у спину штурхало вилами. І Микиті було все одно, що ванна дуже крихітна, місця катастрофічно мало, а він такий об’ємний в цих стінах. Ніякої гармонії на фоні милої кімнатки, в якій все досить компактно і просто. Стягнув труси, ступив у ванну і налаштував душ, намилився і задоволено видихнув, відчувши себе людиною.

Коли повернувся назад, то побачив Юлю біля вікна. Її волосся нарешті розсипалося по плечам та спині, вологими пасмами дістаючи до пружних сідниць. В долонях дівчини руках була пузата чашка з чаєм, об яку, швидше за все, гріла руки. Ніби не чула його кроків. Пильно дивилась у сутінки за вікном. Про що вона думала? Можливо, її обтяжувало якесь горе?

Микита волів би не турбувати дівчину, та негарно буде самостійно блукати кімнатами. Він і так досить нахабно увірвався у її простір.

 Мабуть, Юля почула його тихе покашлювання і обернулася, дивлячись йому в очі своїми бездонними синіми очима. Микита відчув незрозуміле бажання притиснути дівчину до грудей та просто помовчати. Та тільки вчасно схаменувся, коли побачив, як Юля нервово здригнулася і мовчки повернулася до крісла, сіла в нього. Веселою зграєю до господині поспішили коти, обсіли дівчину, насолоджуючись близькістю хазяйки.

- Речі можна випрати? - Поцікавився, поки не забув.

- Так, звичайно, але ви сідайте, а я сама все увімкну.

Юля легко зіскочила з крісла та зникла у стінах ванної кімнати.

А ось Микита сам себе запросив за стіл, бо помітив, що чашка чаю налита йому. А ще на столі з'явилася запечена курка та повітряне картопляне пюре, і це не рахуючи всього того, що до приходу було на столі.

За смачною вечерею не відразу помітив, що Юлі довго не було, а коли дівчина нарешті з'явилася, Гранін допивав чай ​​і доїдав шматок пирога.

- Я вам постіль послала у залі на дивані.

- Дякую, ви мене врятували, - посміхнувся, допиваючи залишки чаю.

Юля була приємно здивована апетитом гостя. На душі, на хвильку, стало радісно. Чудово, хоч комусь знадобилося її куховарство, хоч у чомусь позитив. Та цей щедрий на їжу стіл став у нагоді.

Отже, залишилося прибрати залишки продуктів у холодильник і якнайшвидше бігти під теплий плед.

- Все було смачно, непристойно смачно.

- Дякую. Втішає, що вечеря стала вам у нагоді. Ви впевнені, що наїлися?

Микита розсміявся.

 - На вашому обличчі така надія, але змушений розчарувати, чи порадувати вас: я навіть переїв, бо це було занадто смачно.

 - Тоді я не маю питань. З радість вас запрошу на ранкове снідання, - посміхнулася у відповідь та заметушилася біля столу.

Микита встав з крісла, брудний посуд склав у мийку, а Юля завзято прибирала зі столу. Розмова далі чомусь не клеїлася. Юля коротко відповідала на декотрі запитання, і Микита розумів, що треба просто відпочити. Тим паче, що він теж добряче втомився, тому не ліз у душу, а вирушив у зазначеному напрямку.

  У кімнаті, яку йому надали для сну, на стіні висів невеликий нічник. Старий, але симпатичний. У тьмяному світлі Микита мимохіть оглянув просте оздоблення приміщення. Очі випадково зачепилися за кольорове фото, що висіло на стіні у рамці. Йому стало цікаво. Підійшов ближче, поглянув на обличчя молодої пари і зазначив про себе, що дівчина за гарна для цього носатого гобліна, що так впевнено стискав лапами тонку фігурку. Чи не із-за цього «типчика» вона переймалася? Невже планувалась романтична зустріч, але щось пішло не за планом? М-да, що ж, кожному своє.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍