Олександр Мімрук - Цукровик

своїми маленькими руками щось шепоче немов хоче заспокоїти напевно він просить її дихати просто продовжуй дихати каже він за тебе цього ніхто не зробить я стоятиму поруч доки присутні метал і цегла я буду боротися доки ти дихаєш «цукровик...»
цукровик звучить гордо престижно принаймні зрозуміло цукровик це наша спільна гордість і печаль скільки себе пам'ятаю цукровик завжди валив гастролерів яких заносило на наш витоптаний сонцем газон понурі червоні обличчя зовнішніх ворогів бліді кров з землею потягані міланівські футболки чому вони тут з'являлися де знаходились ці забуті богом села назви яких були тотожними назвам їхніх команд мілан динамо ювентус ньюкастл юнайтед часом навіть ювентус юнайтед бо головне в нашій справі це кольори їхні автобуси влітали стрімко і впевнено тягнучи за собою темну ріллю слідів пробивали фотошпалери