Tetiana Bila - Таємниця гір, Tetiana Bila

- Його звуть Афанасій, мене Ярема.

- А я… майже забула через такий довгий сон… я - Зірка.

- Що? Справді? - зупинився біля виходу розбитого шатла Афанасій.

- Так. Моє ім’я - Зірка. Я прибула з планети Земля… скоріше… покинула Землю у дві тисячі тридцять першому році.

- Хто би сумнівався, що тебе будуть звати Зірка, яка загубилася з планети Земля! - іронічно промовив Афанасій.

- Дві тисячі тридцять перший рік… Як ти взагалі змогла у 2031 році здійснити таку мандрівку? - здивувався Ярема.

- Бо я винахідниця, яка сама й сконструювала цей винахід, цю капсулу. А ще запропонувала модель контрольованої штучної діри, яка викривляє простір для швидкого переміщення в інший Всесвіт. Креслення продала одній компанії, а сама на отримані гроші здійснила мандрівку.

- Так. Мені вже подобається ця дівчина. Ти стаєш більш цікавою. Нам в нашій команді винахідниця уж точно стане у нагоді. Вітаю, Зірко, ти тепер одна серед нас. Тільки зверни увагу: цей парубок у тебе повністю закоханий. Можеш з нього ліпити усе, що завгодно. А в мене до тебе лише ділові справи.

- Ти вже нас майже одружив… - прокоментувала почуте Зірка.

- Я це теж вмію, так що звертайтеся, коли знадобиться, запропонував Афанасій.

- Добре, - посміхнувся Ярема та простягнув руку Зірці, яка намагалася вилізти з капсули. - Це буде залежати від Зірки, захоче вона вийти за мене чи ні…

- Час покаже… - промовила Зірка.

5

Зірка дістала речі, які були заховані в її капсулі під нею, та вийшла назовні.

- Я можу полагодити цей шатл, якщо допоможете, - запропонувала дівчина.

- А чому досі не полагодила та не увімкнула автопілот на повернення до Землі? - іронічно запитав Афанасій.

- Бо в мене не було таких помічників. Хлопці, ви серйозно думаєте, що моя капсула забезпечила би мені сон як мінімум на 137 років? І в цьому Всесвіті не вдається створювати контрольовані штучні чорні діри, а тим паче без спеціального обладнання, а воно в мене знищилося. Я пропоную полагодити шатл, щоб робити невеличні польоти навколо цієї планети та не більше. І чому я чекала на допомогу, так тому… Боже! Чому я повинна стільки виправдовуватися? Та ще перед незнайомцями? Так тому лягла у капсулу чекати, що нікого не було поблизу, а я, як виявилося, не здатна виживати в диких умовах, хоча ризикнула на свою голову, бо, крім конструювання техніки, я більше нічого не вмію. Зовсім. Я навіть готую несмачну їжу.

- Тоді намет поставимо поруч з твоїм шатлом, полагодимо його та будемо мандрувати планетою ним, - запропонував Афанасій.

- Я не думав, що моєю мрією виявиться звичайна дівчина… - прошепотів Ярема.

- Вона незвичайна: вона - інженерка та винахідниця. Таких жінок я поважаю, - висловився Афанасій.

- Але як я тепер напишу книгу, якщо в цій історії вже немає ніякої казковості? - з відчаєм запитав Ярема.

- Напишеш. Про неї. Тільки скоріше це буде сучасна проза, а не казка, - Афанасій усміхнувся після цих слів. - А потім зачитаєш створений твір своїй головній героїні.

- Ей! Я поруч! А ви обговорюєте мою персону, ніби мене немає поруч! - обурилася Зірка.

- Так иди погуляй, щоб ми тебе не ображали своїм ігнором, - запропонував Афанасій.

- Ага! Відійду на відстань, а ви втечете від мене чи я вас загублю.

- Він точно не втече. Цей романтик кинув усе та пролетів скільки світлових років, щоб зустрітися з тобою. Ярема точно не втече від тебе.

- Вже час обідати. Я пригощаю. Тут залишилося трохи від здобичи, яку я впіймав. Ти, Зірко, можеш мені допомогти приготувати. Техніка - це добре, але ж треба вміти про себе піклувати. Я тебе навчу. І почнемо ми з приготування обіду. А ти, Яремо, займісь своїми справами. До діла, Зіронько! - останнє слово Афанасій виділив поміж інших, що трохи зачепило Зірку, але замість того, щоб ображатися, нею оволоділо бажання обуздати цього нахабного чоловіка, приручити його, закохати в себе, щоб він і дихати без неї не міг.

- Добре, Афанасечко, навчи мене усього, чого тільки забажаєш, - ігриво прийняла виклик Зірка.

Вони вдвоє, Афанасій та Зірка, прийнялися готувати обід, а Ярема сів зі своїм віртуальним комп’ютером набирати хоч якийсь текст, але природа уводила його погляд далеко за прозорий екран.

Через дві години обід був готовий.

І після закінчення цих двох годин спільної праці Афанасій та Зірка вже по-доброму жартували один над одним, сміялися, розказуючи реальні історії, які з ними трапилися, ніби ці чоловік та жінка були одним цілим, ніби думали в унісон та дихали в одному ритмі, а ще доповнюючи один одного, створюючи повноцінність відношень.

- Мені ніколи не було так добре зі своїм співрозмовником, - похвалилася Зірка.

- А мені було. Зі своєю дружиною… але вона померла разом нашою дитиною. На атракціоні…

- Що? Як це відбулося? - здивувалася дівчина.

- Я не хочу про це.

- Вже можна кликати Ярему? - змінила тему розмови Зірка.