Tetiana Bila - Таємниця гір, Tetiana Bila

- А вони? - Ярема показав поглядом на інших.

- Думаєш, там одні письменники, як ти?

- Ні, але як вони будуть виживати?

- Думаю, вони про це продумали краще за тебе. Ех, романтику! Кинутися за мрією та не продумати головне.

- Може краще триматися усі разом?

- Я впевнений у своїх силах. Я багато передряг пережив. А за них я не впевнений. Можут мені заважати. Одне діло: я погодився нянчитися з тобою, вибач за таку відкриту пряму формуліровку, але я не збираюся рятувати цей залишок людства. Не така я людина. Принаймні, з тобою буде цікавіше. З романтиком світ здається красивішим.

- Зроблю вигляд, що я не помітив цю образу.

- Це не образа: це правда життя. А тобі діватися нікуди. Тобі все одно прийдеться сісти комусь на хвост, щоб вижити в дикій природі, бо ти не вмієш виживати в таких умовах. Сподіваюсь, у тебе міцний характер, міцна сила волі та міцне здоров'я.

- Правило “міцної тріки”.

- Це точно. Саме так. З тобою, письменнику, точно не занудьгуєш…

Ці двоє, Ярема та Афанасій, пішли долати схили гір, тоді як натовп щойно прилетівших людей намагалися облаштуватися саме там, де їх висадили.

Але невеликих шатлів теж не було: вони ще тоді повернулися на основний шатл, щоб іншим разом висадити нову партію туристів.

Отже, основний космічний з такими мобільними суднами давно вже віддалявся від цієї планети.

- Я всі заощадження, які збирав на електромобіль, витратив на цю поїздку. - між ділом промовив Ярема.

- А я продав квартиру, бо залишився один. Моя родина загинула. Мене нічого вже не тримало на Землі. Нічого в мене не залишилося, крім бажання долати вершини, і не тільки вершини гір, а й самого життя.

- А що трапилося з твоєю родиною?

- Я не хочу про це розповідати, - замкнувся у собі Ярема.

Чоловіки продовжили підйом на схилі гори до самої верхівки.

- Я обрав саме цю гору з найближчих від нас, бо вона не така крута й на ній можна добре влаштуватися, - пояснив Ярема. - Треба зупинятися, бо скоро ніч, а десь треба переночувати. Допомагай.

Друзі поставили намет та почали готуватися до приготування вечері з того, що було.

- Так ми довго не протягнемо. Треба починати полювання. Завтра почнемо, - попередив Афанасій.

- Ми з тобою справжні авантюристи, які вплуталися в цю небезпечну авантюру, - промовив Ярема.

- Так. Але мені вже нічого втрачати, окрім життя. Все одно ми колись помремо. Я з цим вже давно змирився. А чи змирився ти з таким розкладом подій?

- Я не знаю… Дивись! Зелена зірка спускається! І дівчина починає йди по верхівках гір!

4

Дівчина йшла, ступаючи по невидимому просторі, який ніби з’єднував ці верхівки оцих величезних високих гір.

Її волосся розвивалося позаду, вітер сміливо грався з ним.

Наближаючись ближче до того місця, де зупинилися Афанасій з Яремою, дівчина становилася набагато більшої, ніж звичайні розміри людини.

Ніби це голограма, яка лише передавала зображення справжньої володарки цього образу.

- Я піду за нею! - крикнув Ярема та скочив на ноги.

- Дурню! Куди? Не бачиш: вона на іншій вершині?! Поки ти зберешся, її там не буде!

- Отже, треба спуститися униз, потім піднятися вверх.

- Завтра це зробимо. Після сніданку. До вечора до наступної появи зображення встигнемо. А поки що лягай спати. Нам завтра треба ще зловити когось на обід. Я вивчав інформацію: тут дуже смачні звірі.

- Слухай, а чому нас не зустріли ті, хто передав нам оцю інформацію про цю планету та дівчину? - запитав Ярема.

- Бо вони зістарилися та померли за ці сто тридцять сім років, за які ми летіли, плюс час аналізу отриманої інформації та час на збори добровольців у таке далеке плавання. У тебе хто залишився на ту мить, коли ти покинув Землю? - поцікавився Афанасій.

- Мати… моя мати…

- Так ось що слухай: за цей час, поки ти летів, твоя мати вже давно померла. Тобі вже ні до кого повертатися, бо твоєї матері немає серед живих. Вибач за таке порівняння, це боляче усвідомлювати, але навряд вона прожила ще ці сто тридцять сім років додатково до свого віку. Ти думаєш оті перші першопрохідці (бо ми з тобою теж першопрохідці, але вже не перші на цій планеті серед людей), отже, ці перші серед перших не могли просто вмерти хоча б від своєї природної смерті?

- Може ти й правий, Афанасію…

- А твоїй дівчині з тих верхівок гір скільки повинно бути, якщо ми досі її бачимо та ще досі вона виглядає молодою?

- Не знаю…

- Або тут місцеві живуть набагато довше за нас, або то лише зображення, колись давно збережене кимось, або твоя дівчина - відьма.

- Не називай її моєю дівчиною?

- А як мені її називати, якщо ти прагнеш з нею зустрічи, ніби це твоє найбільше кохання усього життя?