Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Майбутнє Землі, коли людство зробило перші кроки в освоєнні околиць сонячної системи. Три подорожі до червоних карликів, де є планети. Пригоди, розчарування, інтриги, втручання позаземного розуму, штучна людина, жорстокий світ планети, де застрягла експедиція, а також позаземні істоти-гібриди, призначення котрих боротьба з древніми руйнівниками.

1 Росс 128

                              

Густо-червоне світило спохмурніло, налилося гнівом, а згодом розрядилося феєрверком плазмових протуберанців. Вони витягнутими шлейфами потяглися до планети.

Норд Зейн чудово запам’ятав те природне явище, бо щойно покинув кабіну всюдихода й прямував до черепашки житлового модуля, що вилискувала сріблястими шестикутними пластинами. Для людини в скафандрі спалах не становив загрози, тож картограф зупинився на пів дороги помилуватися зеленкувато-жовтим сяйвом, яке розливалося по всьому небу, різко окреслюючи витягнуті сіро-блакитні снігові хмари.

Червоний карлик гігантською опукло-мідною смугою ховався за обрієм. Скоро стемніє, але температура не впаде до мінус шестидесяти за Цельсієм. Спалах зігріє поверхню, льодові озера розтануть, снігові шапки на вершинах вивітрених скель стечуть ручаями, й на екзопланеті запанує коротка весна. Звісно, місцевий варіант, бо нестабільність світила не дає можливості розвинутися рослинам. Коричневі лишайники та світло-оранжеві килимки моху по берегах озер, — оце й уся планетарна флора.

Сильний протяг крутонув стовпом жовтий пил, а вже за мить стихло. Легка курява поволі осідала на промерзлий ґрунт.

Згори повалили пір’їни снігу.  Блідо-рожеві пластинки маятниками гойдалися в повітрі й вкривали землю бляклим саваном.

Картограф простяг руку долонею вгору, впіймав кілька сніжинок, уважно роздивився. На вигляд звичайний сніг, але він падає за одинадцять світлових* років од Землі на екзопланеті* Фора в системі Росс 128.

Герметичні двері біостерилізаційного шлюзу глухо грюкнули. Люто зашипіло повітря. Норд Зейн обернувся на звук: на високому порозі виникла постать в білому скафандрі з нашитими на грудях чорними пластинами.

— Привіт, Норде, забарився! Рвонув один, без попередження! Я був змушений доповісти капітану, — в голосі чоловіка вчувалися суворі нотки, але сам тембр картографу не сподобався.

— Здається, ми вчора домовилися, Троле. Забув? Про майданчик для посадки дослідницького корабля. Навіщо мені охорона? Проти «вороже» налаштованих лишайників?

— Бравада на чужій планеті неприпустима, — за прозорим склом шолома виднілося різко окреслене темне лице. Командор групи розвідників Трол Вегер зобов’язаний цілодобово охороняти Норда Зейна. Поки що його одного, бо основна група в складі шестидесяти трьох осіб повинна прибути сьогодні перед заходом Росс 128.

— Зайва опіка мене обтяжує, — картограф, аби завершити неприємну розмову, повернувся до всюдихода.

— Послухай, Норде, — роздратування прорвалося крізь холодний тон Вегера. — Я відповідаю за життя людей, а твоя самодіяльність мене напружує.

— Я роблю свою справу, ти — свою! Тим паче ми, — повторив розгніваний нахабним тиском картограф, —  вчора обговорювали плани на сьогодні. Я не бажаю ні зараз, ні надалі когось вмовляти супроводжувати свою персону. Адекватно пояснюю?!

— Звідки стільки гонору? — примружені очі Вегера сковзнули вбік, в голосі наче промайнула поблажливість. Картографи завжди були найекстравагантнішими учасниками міжзоряних експедицій. Своя каста, клан, рід. Називай їх як хочеш, але картографи від самого початку зародження зореплавання трималися осібно від розвідників та навігаторів.

— Намагаюся пояснити одну просту річ — не заважай, — Норда дістала суперечка на рівному місці. Хотілося скоріше дістатися теплої кімнати, прийняти душ і поговорити з Таною.

— Моя справа попередити, — сухо процідив Трол, прямуючи до складу, розташованого за триста метрів у печері.

— Моя справа… робити справу, — картограф запримітив велику білу зірку, яка прорвалася крізь щільний заслін хмар. — Наші летять!

Трол Вегер проігнорував. Образився? Самолюбство не пасує суворому розвіднику. Начебто все правильно робить Трол Вегер, говорить хороші речі, піклується про підлеглих, але Норд відчуває нещирість, зверхність, зневагу. Це й викликало в картографі глуху, погано приховану ворожість. Не склалися стосунки у Норда з командором розвідників, хоча на Землі вони товаришували.

Слух картографа вловив далекий гуркіт, що басовими нотами накладався на легкий шурхіт снігу й болісне завивання вітру в міжгір’ї. Лише тріск скреслого льоду на ближньому озері вривався дисонансом в доволі гармонійну звукову картину.

Думки Норда перенеслися на базальтове плато за п'ять кілометрів від розвідницької бази. Ближче сідати кораблю заборонено з міркувань безпеки. Раптом згадався капітан експедиції Со Мал, котрий жартував, що його допоміжні кораблі на термоядерній тязі здатні підняти вантаж будь-якої ваги з будь-якої планети, але люди, на жаль, не витримають перевантажень. Капітан зараз на «Магеллані», зорельоті четвертої експедиції, контролює переліт науковців на планету. Кепу байдуже до взаємовідносин між картографом і розвідником, тому навряд чи зверне увагу на скаргу Трола Вегера й лякатиме записом в Особистий Службовий Реєстр.

Зірка перетворилася на сліпуче сонце. Воно повільно, під кутом, наближалося до плато.

Координати для посадки картограф передав три години тому, коли обійшов по периметру рівний, ніби випалений до чорноти, майданчик, перевіривши ще раз, чи немає де тріщин або порожнин. Тільки суцільна тверда порода гарантувала безпечну посадку. Тоді ж, зробивши роботу, Норд Зейн дозволив собі прогулятися околицями. Чоловік побував біля озера й першим з людей потримав у руках оранжеві, химерно вигнуті жорсткі стеблини моху. Він тягнувся вузькою смужкою вздовж берега, розростаючись лише в період потепління, а решту часу впадав у анабіоз, коли люті морози не давали ані найменшого шансу підживитися вологою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍