Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Картограф передумав іти до житлового модуля. Все одно спокою не буде. Розвідники — народ гарячий і нетерплячий — вмовлятимуть разом зустрічати новоприбулих. А потім буде святкова вечеря, спомини, смішні й сумні історії, згадки про Землю — ностальгія по далекій батьківщині.

Автоматично спрацювала поляризація скла шолома на сліпучий потік від дюз ракетного корабля. Норд повернувся до плато спиною, прислухаючись до гуркоту. Атмосфера Фори щільна; звуки, підсилені резонансом навколишніх гір, чути далеко. Незабаром тут усе вібруватиме від страшного ревища. Спрацюють аудіо фільтри, й картограф стане на додачу глухим.

А як хотілося Норду Зейну в перші дні після посадки на мить скинути шолом і вдихнути морозне повітря чужої планети. Смішно згадувати, адже то бажання суїцидника, бо окрім надмірного вмісту вуглецю в атмосфері хіміки виявили ціаніди й сірку. Без надійного скафандра на Форі нічого робити.

Трол Вегер давно зник за вивітреною скелею у вигляді кулака, націленого в небо. Пора б розвіднику вертатися. Чи він перевіряє андроїдів? Тоді це надовго. В принципі Норду байдуже, коли з’явиться Трол, бо вже націлився на серйозну плідну працю. Завтра десятки автоматичних дронів розлетяться по всій планеті, скидаючи в певних точках сейсмічні установки. Геологи на всюдиходах обстежать заздалегідь визначені райони, а він, Норд Зейн, збиратиме докупи інформацію, аби згодом представити Землі вичерпну картину структури екзопланети з рекомендаціями придатності Фори для тераформування*. Саме для такої надзвичайно важливої місії потрібні картографи.

Скло шолома розблокувалося. Попереду окреслився крутий схил, укритий тонким шаром снігу. Він упирався в наполовину зруйновану скелясту стіну. Справа бічний зір бачив сріблястий житловий модуль. Лівіше — вузький прохід до озера. Норд Зейн тисячі разів прокручував у пам’яті саме цей момент, коли небо раптово спалахнуло фіолетовим,  землю струсонуло, а його самого потужна сила жбурнула на кам’яну стіну. Біль пекучим жаром розливався по тілу. Крізь подвійну оболонку скафандра в ноги й ребра впивалися гострі виступи. Чоловік застогнав, сповз по стіні, перевернувся й встиг помітити розліт пошматованих захисних листів житлового модуля, а далі — перевернутий всюдихід.

Яскрава заграва заполонила пів неба, проте поляризатор не спрацював.

Картограф захрипів, спробував підвестися та спромігся лише сісти.

Жовтувато-червоний пил суцільним смогом огорнув рештки тимчасової бази. Видимість впала до кількох метрів. Норд Зейн, пам’ятаючи напрям до всюдихода, повільно поповз на животі до нього, на кожному кроці натикаючись на скривавлені тіла розвідників. Один з них був живий і жадібно хапав ротом вбивче повітря, замішане на пилу. Очі бідолахи вилазили з орбіт, а руки тяглися до картографа, вимолюючи поміч. Пробач, друже, але навіть запасний скафандр тебе не врятує, бо організм отруєний вуглецем та ціанідами.

Далі Норд Зейн натрапив на розчленовані тіла. Впізнати бодай когось не зміг. Порожній шлунок судомило, власне тіло палало наче у вогні, голова паморочилася, а мозок в буквальному сенсі завис, відмовляючись аналізувати трагедію. Лише набридливим молотком пульсував здогад про катастрофу дослідницького корабля. Вибухнув реактор, електромагнітний імпульс зіпсував електроніку, а ударна хвиля зруйнувала житловий модуль, вбивши всіх розвідників.

Нарешті в обмеженому полі зору окреслилася передня частина перевернутої машини. Широкі колеса неприродно вивернуті набік, лобовий прозорий пластик розтрощений уламком скелі, всередині ще один труп: розвідник у темно-зеленій формі стискав кисневу маску, приєднану до хімічного апарату для вироблення кисню. Вентиль зірвано, і газ вільно тікав з накопичувального резервуара.

Норд Зейн геть забув про рівень дихальної суміші в скафандрі. Цілий день на ногах, поїздка на плато, встановлення маркерів, зондування, аналіз, передача результатів на «Магеллан» – загалом близько десяти годин. Це за земним обчисленням: доба на Форі тривала п’ятсот годин, а рік всього десять діб.

Похапцем перекривши вентиль, картограф перевірив своє обладнання. Добре, що подача  дихальної суміші, як і сотні років тому, регулюється механікою, інакше Зейн давно б задихнувся. Зелений покажчик зупинився на відмітці двох годин. А скільки в резервуарі всюдихода? Теж на дві години. Всього чотири. Невесела перспектива померти в найближчому майбутньому змусила Норда звільнити мозок від шоку й працювати над пошуком порятунку. В кращому випадку Со Мал зможе організувати рятувальну експедицію годин через шість. І куди сідатиме корабель? Навмання? Є ризик повтору трагічного сценарію. До того ж на «Магеллані» можуть вирішити, що живих немає.

За три кілометри в низині, поблизу озера, стоїть мале розвідницьке судно «Плутон». На ньому півтора тижня тому за земним часом і рік за місцевим Норд Зейн разом з командою Трола Вегера прибув на Фору для першого ознайомлення. Тоді ж  розгорнули житловий модуль, встановили кисневу станцію, в печері обладнали склад, де зберігалися  андроїди й запчастини до них.

На «Плутоні» стовідсотково має бути кисень, отож картографу є сенс рухатися до нього. Але спочатку перевірити склад, аби дізнатися про долю Трола Вегера. Чуття підказувало, що командор живий. Разом легше виплутатися з патової ситуації.

Норд Зейн закачав рештки кисню в свій балон, востаннє глянув на спотворене мукою обличчя мертвого, подумки прочитав прощальний реквієм і, задкуючи та чіпляючись за уламки  пластика, вужем вибрався з кабіни.

Друга спроба підвестися на ноги скінчилася стогоном і пекучим болем у грудях. Мабуть, ребра зламані, або є тріщини. Добре, що хребет цілий, інакше вірна смерть.