Марчін Швонковський - Співці зла, Марчін Швонковський

житті, до якої він прив'язався. Буря, здавалося, не скаржилася — хоча її й навчили бути бойовим конем, вона не поспішала вступати в бійки, яких уникав її господар, і до того ж майже на кожній зупинці він давав їй яблуко або буряк. Тепер вона щасливо пирхала та нашорошувала вуха, звикла до невимушеної дисципліни, а недалеко від міста навіть дозволила собі хвисьнути задом.

– Тобі слід щось зробити з своєю конякою, — сказав Ханов, побачивши, як Шенк погойдується в сідлі. - Вона примхлива.

– Вона просто бавиться, – відповів, трохи ображений, молодий чоловік.

– Так, пане, коняка — просто мрія, — раптом сказав їхній супутник, Кнапп, невимушено відкинувшись на спинку сідла свого потужного тяглового коня. – Але й справді примхлива. До бою я б з такою не пішов.

– Вона чудово навчена», — з гідністю відповів Шенк, поплескавши кобилу по шиї. – Винятково добре показує себе в сутичці. Крім того, хотів би зазначити, капітане, що ми йдемо не в бій, а на прогулянку.

– Ну, можливо, і на прогулянку, але в ці паршиві часи ніколи не знаєш, чи не знадобиться вранці нагострити рапіру на вечір.

– Аби не накаркав, тьфу, тьфу, від пристріту, — ображено відповів Ханов і плюнув через плече. – Ми не будемо пхатися ні в які клопоти.

– Якби ви, генерале, сказали, – зітхнув Кнапп, – "але ж мені, бляха-муха, так до бою кулаки чешуться, дай бог, щоб ми ворога скоріше зустріли", тоді був би спокій, як "амінь" у молитві. Але якщо ти кажеш, що не хочеш проблем, то щось точно пердольне. Бо правда в тому, що солдатові вічно вітер у очі, і чим більше він поспішає за пивом і полапатися, тим менше шансів, що в кінці стежки стоїть корчма та повії. Такий порядок речей на війні. Накажу я людям зброю наготувати.

– Наказуй. Але ж клопотів ми аж ніяк не шукаємо.

– А і не треба, вони самі нас знайдуть, — кисло відповів капітан, пришпорив коня і рушив у кінець колони віддавати накази.

Ханов і Шенк деякий час їхали мовчки.

– О, цей Кнапп. Сподіваюся, що він не накаркав, — нарешті зітхнув Ханов, щоб розпочати розмову.

– Важко заперечити, що він трохи має рацію. Ми їдемо у неспокійний район.

– Оптимісти хрінові, – сердито сказав генерал. – Накаркай ще, що кінь у борсучу нору сунеться.

– На битому шляху?

– Ну тоді злива буде.

Шенк інстинктивно глянув на горизонт і одразу помітив, що ліворуч на виднокраї і справді вирують хмари. А вітер дув зі сходу. Однак він приховав це спостереження для себе і замовк.

□□□

Незважаючи на похмурі видіння, які намалював їм Кнапп, перший етап маршу пройшов без жодних проблем. Напружені та трохи підганяючи солдатів, вони пізно ввечері дісталися до Вальденбурга, де їх з почестями зустрів Георг Фрідріх Гогенлое. Армія розташувала свій похідний табір за стінами невеликого замку, резиденції старійшини стародавнього роду. Князь пригостив їх по-шляхетськи, але здавався змученим; він швидко пояснив, що протягом останніх кількох тижнів майже щодня переслідував летючі загони по всьому Бацроту, що з'являються з-за південного кордону та грабують села, зайняті найманцями. В результаті селяни та дрібна знать, відчуваючи невпевненість, не хочуть платити податки ні князям, ні збирачам.

– Ми обов’язково мусимо встановити цей кордон назавжди, – Георг Фридріх хитав головою під час вечері, – бо мій народ скоро почнуть тікати. Ми не боїмося битв, але такі погоні, як кіт за міхуром, поглинає час, ресурси та моральний дух.

– Ось чому ми й привели підкріплення, — чемно зауважив Ханов з-над куріпки.

– І слава вам за це. Однак, боюся, що навіть цих восьмисот людей може бути недостатньо.

– Серед них п’ятнадцять етеромантів.

– Це значно полегшить справи, якщо все, що ти про них казали, правда, – погодився князь.

Вранці виявилося, що вночі справді пішов дощ, а на світанку все ще мрячило, і час від часу дощ посилювався. Дороги розмокли, як і намети. Солдати, розленивлені після спокійної служби у Фульді, були настільки неохочі та мляві у своїх приготуваннях до маршу, що кільком сержантам довелося вдатися до палиць як до засобу переконання. Шенк, дивлячись на це, трохи зніяковів, бо поруч із ним Георг Фридріх несхвально насупився. Юнак знав, про що думає інший – такі справи не варті великої уваги. Він пообіцяв собі, що за наступної нагоди проведе огляд військ у Вюрцбурзі, щоб переконатися, що вони не опинилися в такому ж становищі.

Коли колона нарешті вирушила до Нойштадта, вже був пізній ранок, тому всі були в поганому настрої. Злива, що почалася серйозно, не покращила їхнього настрою, тому всі їхали похмуро та мовчки. На щастя, їм залишалося лише закінчити дорогу. До полудня вони побачили місто, що лежало на величезній рівнині, яку перетинала бура, роздута стрічка річки Айш. На жаль, у містечку з кількома тисячами мешканців не було будівель, які могли б вмістити стільки солдатів, тому піхота, лаючись несамовито, знову мусила розбити намети в багнюці.

Бургомістр, нічим не цікавий, худорлявий купець, не міг натішитися, що до його воріт прибула така велика сила. Він запросив прибульців до ратуші, де їм дозволили обсохнути та пригостили гарячим пивом, яке ті з вдячністю прийняли. Тільки тоді вони почали розпитувати чиновника, жадібно підставляючись дії вогню в бідно прикрашеному каміні в церемоніальній залі.

– Чи можете ви сказати нам, пане бургомістр, що за військо тиняється по ваших землях?

– Чесно кажучи, побіля міста воно гуляє рідко. Але на схід, аж до Нюрнберга, в лісах Вільденбаха, якась муть трапляється. Куди не підеш, якісь вершники нападають та грабують. Мало які села залишилися цілими, а ті, що ще стоять, були повністю пограбовані. Сподіваюся, ви, панове, зможете щось із цим зробити. У мене тридцять міських стражників, і це все, а їхні князівські високості, Гогенлое, іноді на місці є, а іноді ні.

– Ми спробуємо. Можете сказати щось більше? – Шенк удав, що не помітив, що чоловік насправді не відповів на запитання. - Чиї це солдати?

– На жаль, я не маю уявлення. Штандартів у них немає.

– Не дивно, летючим загонам їх і не дають. Але ж ви, мабуть, взяли кількох полонених? Чи селяни щось казали?

– Пане підканцлере! Ми раді, якщо нам вдається відбити їх від стін. Де нам ще ловити полонених?

Ханов і Шенк трохи розчаровано перезирнулися й залишили нікчемного бургомістра займатися власними справами. Один