Ріна Март - Під лапою Вовка, Ріна Март

Розділ 3. Мазаріні

Стояв похмурий квітневий день. За невеличким квадратним віконцем карети, куди сягав людський зір, простягнувся барвистий краєвид заміських пейзажів. Високий худорлявий чоловік у червоній мантії та кардинальській шапочці з цікавістю вдивлявся назовні. Він любив вибиратися за місто, де усе навколо дихало благословенною тишею та неквапливістю. За містом природа нікуди не поспішала. Темні пронизливі очі вбирали важке вранішнє небо, барвисту зелень та спів птахів, а тоненькі чорні вуса з невеличкою бородою такого ж кольору різко відтіняли бліде обличчя справжнього жителя півночі. Дивлячись на нього, ніхто не сказав би, що він народився недалеко від Риму.

У кареті сидів сам Джуліо Мазаріні. Головний міністр Франції.

Той прекрасний день, коли безродний італійський секретар представника Папи Римського отримав французьке громадянство за сприянням самого короля Людовика XIII, назавжди закарбувався у його пам’яті. І хоча це відбулося більше десяти років тому, усі деталі того дня пам’ятав він так чітко, немов це сталося учора. За ці роки промайнуло стільки подій, його закрутило у вихорі придворних інтриг після смерті короля та любого наставника кардинала Рішельє, життя стало невизначеним та сповненим небезпек, що чигали на нього на кожному кроці. Він залишився сам-на-сам з могутніми ворогами у чужій країні. Проте Джуліо довів новій інфанті, що його серце та усі помисли навіки із Францією. На щастя, Анна Австрійська виявилась жінкою не лише красивою, а й мудрою. Не зважаючи на непримиренну ворожнечу з Рішельє, вона поставила інтереси держави вище власних, і залишила Мазаріні при дворі, виявивши до нього велику милість. І він не підвів свою королеву. Джуліо славився надзвичайними дипломатичними здібностями та гострим розумом ще з 1628 року, коли його було призначено секретарем представника Папи у Мілані. Через два роки він, молодий та перспективний дипломат, провів блискучі перемовини з кардиналом Рішельє, завдяки яким між Францією та Іспанією було укладено перемир'я. Саме тоді, 19 червня 1631 року, після знайомства з «сірим кардиналом» його кар’єра пішла гору і незабаром він опинився у Франції, де сам король високо оцінив його таланти. І ось тепер він тут, у розкішній кареті, яка прямує до заміського королівського маєтку Фонтенбло, щоб знову провести перемовини, від яких залежить доля Франції.

Мазаріні не був пихатим дворянином, хоч і виріс у родині сицилійського вельможі. Дитинство його пройшло в районі Ватикану, що наклало відбиток на усе його подальше життя, яке він вирішив пов’язати зі священнослужительством. Після навчання у Мадриді, Джуліо повернувся до Риму та став послушником при Папі Римському. Однак його гострий розум не мав спокою, те, чого він досяг, не задовольняло його єство. Тож невдовзі він вирішує зайнятися політикою, яка стала для нього не просто службою, а справжнім життєвим покликанням.

- Приїхали! – почув Мазаріні гучний окрик кучера і в ту ж мить карета спинилась перед прекрасним палацом.

Вони прибули до Фонтенбло.

Мазаріні почекав, коли кучер відкриє карету та допоможе йому вийти назовні. Із воріт замку до нього уже поспішала знайома широкоплеча фігура. Довге світле волосся розвивав вітер, блакитні осі світилися непіддільною радістю. Де Брежі. Його вірний повірений. Як же довго вони не бачилися.

Віконт тим часом швидко наблизився до кардинала, припав на одне коліно, перехрестився та поцілував його кардинальський перстень.

- Ваша еміненціє, козацькі посли уже чекають. – проговорив він, піднявшись.

- Конде?

- Він теж прибув.

Тільки тоді Мазаріні побачив у глибині двору карету з фамільним гербом Бурбонів. Звісно, цей гарячий молодий юнак уже тут. Мазаріні не розділяв захвату знаті та самої Анни Австрійської молодим принцом крові, якому не судилося бути коронованим. Незважаючи на красиві угодливі манери, рішучість на полі бою та неперевершені здібності полководця, Мазаріні вбачав у ньому те, чого не бачили інші – гордість, пиху та нелюдську жорстокість. Молодий Луї не цурався жіночого товариства, навпаки, усіляко прагнув до усіх земних насолод, проте жінки, навіть легкої поведінки та за великі гроші, украй неохоче лягали у його постіль, бо він і в цій області прославився жорстоким, схибленим збоченцем. Та йому усе сходило з рук через блискучі перемоги і відданість королівському двору.

Луї ІІ Бурбон-Конде походив з молодшої гілки дому Бурбонів, що носили титул Принц Конде. Незважаючи на молодий вік, а виповнилось йому на той час лишень двадцять чотири роки, він уже мав славу неперевершеного полководця, очолював армії померлого короля Людовика ХІІІ та нині малолітнього Людовіка XIV. Гучну славу здобув у битвах при Рокруа та Нордлінгені. Королівський двір та інфанта всеціло йому довіряли.

Зовні принц був таким же худорлявим та довготелесим як і Мазаріні. Мав красиві тонкі пальці та гнучку статуру. Темне довге волосся на королівських раутах ніколи не запомаджував, лише дозволяв собі одягати довгу перуку по тодішній моді. Мова його була різка, подекуди груба, проте ніхто на це не зважав, бо свій молодий вік цей юний полководець провів у військових походах, що не сприяло лагідності його характеру. Мав запальну вдачу та великий гонор.

Мазаріні хвилювався, аби цей королівський вишкребок не зруйнував його ретельно вибудованих планів та не розсварився з козаками, які теж за словом у карман не лізли. Тільки б вони сьогодні усі дійшли згоди і, нарешті, поставили крапку у цих затяжних перемовинах.

У таких думах та в супроводі вірного де Брежі міністр минув широко освітлений та розкішно оздоблений коридор і увійшов до головної зали, де на нього чекала козацька делегація на чолі з Богданом Хмельницьким та молодий Луї в супроводі двох зброєносців. Принц крові навіть не піднявся, коли міністр увійшов до зали. Він продовжував незворушно сидіти за столом для перемовин, демонстративно ігноруючи фігуру такого рангу. На відміну від нього, козаки зустріли Мазаріні на ногах та шанобливо вклонились, коли він переступив поріг зали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍