Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

Розділ №4. Задоволення для болгарки

АДЕЛЬ МОРІМЕ:
Цікаво, звідки у живих істот стільки вільного часу? На годиннику восьма година вечора, а вони все пишуть безперестану і пишуть, ніби цей нещасний сайт — усе, що залишилось в їхньому житті. І добре, якби писали щось хороше, так ні! Від деяких коментарів у мене навіть рожеве  волосся на голові дибки ставало і починало сивіти. Особливо вражали мене опуси на парфумерію. Від чужого життєвого досвіду періодично розпирав або дикий сміх, або ще божевільніша цікавість.

— Від чого зависла, відьмо? — почувся голос нового працівника, який жував скибку хліба з ковбасою. — В тебе такий погляд, ніби ти втратила половину життя.

— Можна й так сказати, — розвела руками, сьорбаючи чай. І як люди без нього взагалі виживали? Могла б — влила собі у нервову систему. —  Сиджу і думаю, що ж треба було пережити в житті, щоб написати таке.

— Яке? — поцікавився чоловік, посуваючись ближче та ледь торкаючись краєм щоки мого плеча. Я оцінила його більш менш спокійний стан, нервово ковтнула слину та стала зачитувати. — “Неперевершений аромат свіже згорілої трансформаторної будки, який змінюється вогким мохом під ногами. І зрештою розкривається свіжим хвойним лісом на фоні прілої трави", — задумливо протягнула. — От ти колись нюхав палаючий трансформатор в лісі?

— Я що, бовдур? — поставив він риторичне запитання. І не те щоб я була з ним не згодна, але...

— От! А ти уявляєш який багатий особистий досвід у деяких людей є?

— В нюханні трави? — іронізував він. — Де ти тільки знаходиш таких?

— Вони самі знаходять нас, мені навіть шукати не треба...Ти почитай-но, почитай! — заохочувала до роботи диявола, а то ніякої совісті не мав. Десятий бутерброд доїв за вечір, а користі ще ніякої. — Ось тобі ноут, ось тобі мишка. Читати вмієш? Насолоджуйся. В нас якраз зараз шалені знижки.

Даймонд з викликом подивився, сів на моє місце та з байдужим виглядом став гортати сторінки. В моєму животі неприємно загуркотіло і я полізла в холодильник за вчорашніми відбивними. А то за цими справами навіть забула повечеряти. Добре, що хоч молоде покоління є. Є на кого залишити сайт.

Погляд повільно перемістився з мого божественного м'яска, яке вже знаходилося коло самих губ, на не дуже й то божественний вираз обличчя демона. Його чорнющі очі буквально за кілька секунд стали розміром з мій робочий день і я так і застигла з відкритим ротом. Потім подумала, що він зараз все ж таки сам отямиться, й відкусила, але коли його ліва брова вже не мала куди здійматися, вирішила зжалитись.

— Це ти такий чуттєвий чи там хтось настільки скажений виліз? — поцікавилась, повертаючись до диванчика і вмощуючись поруч.

— Не те і не інше, — ковтнув слину демон, повертаючи екран до себе.

— Заінтригував, — зацікавлено посміхнулася, поїдаючи свою відбивнушку. — Ну, читай, раз почав.

— А ти не вдавишся? — скептично перевів він на мене погляд.

— М'яском? — глянула на цього дурня. — Ти бачив, яка зараз ціна на філе та яйця? Та я навіть якщо помиратиму від зупинки серця, то спочатку його з’їм. Чисто із вродженого відчуття жадібності. Я не для того стільки працюю, щоб переводити дарма стратегічний дорогоцінний продукт! Навіть не мрій! Читай давай...

— Не відьма, а гном якийсь... — буркнув собі під ніс Даймонд та набрав повітря у груди, щоб почати. — "Клали клієнту плитку у ванній кімнаті. Як на зло, заскрипів підшипник, а помастити нема чим. Випадково знайшли в тумбочці даний продукт. Після того, як змастили, болгарка щасливо працює вже півтора місяця. Обов'язково замовлю собі у валізку, змащу всі інструменти! Дякую за якісний товар!".

— Чим це він її додумався змастити...? — на хвилиночку зависла від почутого. — Ми ж не продаємо мастило...

Сильна рука Даймонда повільно розвернула до мене екран, поки він сам відвернув обличчя в інший бік. Я відкусила шматочок своєї вечері й стала шукати відповідний відгук. "Та-а-ак. Що це за чудо таке...?" — майнуло в голові. Погляд зачепився за назву товару і я залилася сміхом, шкодуючи, що все ж таки не дожувала. Мені здавалося, що майстер кремом якимось помастив той підшипник, а він інтимним гелем для прелюдії!

— Це ж як він там на...працювався-то з тією плиткою! — ніяк не могла заспокоїтись. — Ай та майстер на всі руки! Ось, кому рекламні сюжети треба писати! "Купи для своєї жінки! Моя болгарка оцінила і твоїй домашній теж сподобається!".

— Та щоб тебе, відьмо! Як мені тепер це розвидіти?! — посміхався красень, прикриваючи очі долонею.

— А що, в пеклі такого немає? — відверто глузувала з нього, милуючись ямочками на щоках.

— Та там якось всі пристойні: вбивства, побої, крадіжки, шахраї! З болгаркою ніхто ще не помирав...

— От! Злочинці, одним словом. А тут просто...винахідливі істоти. Ну, або психи періодично. Нічого особливого, — знизала плечима, пригадуючи й більш екстравагантні відгуки.

— І часто вам таке пишуть? — поцікавилось чудовисько, весело підпираючи щоку кулаком.

— Не так часто, як хотілося б, — засмучено похнюпила губи. — здебільшого дякують, дають поради, або верещать як недобиті археоптерикси...

— Хто...? — не зрозумів він.

— Динозаври летючі такі...контужені. З випуклими очима і таким виглядом, ніби їх током вдарило, — спробувала пояснити йому, але наткнулася на повне нерозуміння. Ну нічого, трохи попрацює тут і зрозуміє ще. — Побачиш мене завтра зранку — зрозумієш.

— Як скажеш... — демон повернувся до екрана й став читати далі. — "Купила пробник по знижці. Як на мене, пахне мокрими пальмами в тропічному лісі. Ну, знаєте? Як краплі стікають на землю, вкриту мохом. Ось такий аромат. Ніякої заявленої вишні я там не відчула і коньяк мені там у лісі ніхто не налив! На превеликий жаль... Але невинна тропічна природа відчувається гарно. Залишу на кілька місяців, може вони ще передумають і налиють мені там в пальмах хоча б трішки коньяку".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍