Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

— Я не псих! — гаркнув, так щоб вона почула і ледве втримався, аби не спалити магазинчик дотла. 

— Та не хвилюйся ти так, в нашій справі це скоріше плюс. Нормальні істоти тут довго не протримаються, — розвела вона руками, ніби нічого особливого не сказала. — Їж собі, їж... Набирайся сил, поки можеш...тиші...спокою... І чаю обов'язково попий. З ромашкою. Кажуть, добряче заспокоює. 

— Та не псих я! — кипів увесь зсередини. — Чесне слово! 

— Добре, добре...як скажеш! — гучніше мовила Адель, а потім тихо додала собі під ніс "ще б психи зізнавалися, що вони психи". 

Від щирого здивування, я аж не знайшов, що їй на це відповісти. Лише мовчки розвернувся до кухні та  все ж таки вирішив перекусити, думаючи, що цей місяць буде трохи нервовим. Але нічого. На що не підеш, заради свого особистого Чистилища і визнання від батька?