Олена Вал - Різдвяні історії, Олена Вал

Розділ 7 Життя тільки починається

Львівщина, 2024 рік

Ліля сиділа біля вікна, загорнувшись у теплий плед, і дивилася на сніжинки, що кружляли за вікном. Маленьке містечко на Львівщині вже кілька днів поспіль готувалося до Різдва: у вікнах будинків мерехтіли гірлянди, а в центрі площі стояла прикрашена ялинка.

— Лілю, ти вже поїла? — покликала мама Світлана з кухні.

— Зараз, мамо, — відповіла Ліля, але не рушила з місця. Вона слухала музику через спеціальні навушники, які допомагали їй краще чути. Її слух значно погіршився після того страшного дня у 2017 році, коли родина втратила дім у Авдіївці, але він не був втраченим повністю як думала дівчина в далекому 2017 році. Дівчина пережила три тяжкі операції  в Україні та одну в Німеччині в далекому Гамбурзі, а також пройшла нелегкий шлях реабілітації, але вона чула.  Відтоді життя змінилося назавжди. Вона стала людиною з особливими потребами. Боже, як звучить безглуздо, але правда, без слухового апарату вона не змогла б повноцінно жити.

        Батько Володимир працював на будівництві, мама Світлана займалася шиттям, а брат Сергій, як і всі підлітки, проводив більшість часу з телефоном у руках. Ліля ж навчалася в університеті, мріючи стати перекладачкою як і мріяла свого часу в дитинстві. Вона обожнювала мови, але часто почувалася самотньою. Через проблеми зі слухом та постійні переїзди, їй важко було знайти справжніх друзів.

— Доню, йди допоможи мені прикрашати ялинку, — звернувся до неї батько.

    Ліля підвелася і пішла до вітальні. Там уже стояла зелена красуня, прикрашена старими іграшками, які родина зберегла ще з Авдіївки. Дівчина дістала з коробки золотисту зірку і прикріпила її до верхівки ялинки.

— Пам'ятаєш, як ти її вибирала? — усміхнувся Володимир. — Тобі тоді було років сім, і ти наполягла, що саме ця зірка — найкраща.

      Ліля кивнула, але її очі наповнилися сльозами. Їй бракувало дому, який вони втратили. Та навіть попри всі труднощі, родина трималася разом.

       Увечері, коли на небі з'явилася перша зірка, родина сіла до святкового столу. У кімнаті пахло кутею, узваром і свіжим хлібом. Сергій запалив свічку, і всі разом помолилися. Ліля подивилася на рідних і зрозуміла, що, попри все, вона вдячна за їхню підтримку.

     Після вечері дівчина вийшла на вулицю подихати свіжим повітрям. Сніг виблискував у світлі ліхтарів, а вдалині чути було колядників. Несподівано до неї підійшов хлопець.

— Привіт! Ти Ліля, правда? — запитав він, трохи соромлячись.

— Так, — відповіла вона здивовано. — А ти хто?

— Я, Андрій, ми з тобою навчаємося на одному факультеті. Бачив тебе кілька разів, але не наважувався підійти. Можна скласти тобі компанію?

     Ліля кивнула, і вони разом почали йти засніженими вулицями. Андрій розповідав про свої мрії, про те, як хоче подорожувати світом, і запитував про її плани. Вперше за довгий час Ліля відчула, що хтось щиро цікавиться її життям. І вона нарешті змогла розповісти про весь біль, що роками розривав її груди.

— Ти сильна, — сказав Андрій, дивлячись їй у очі. — Я навіть не уявляю, як ти змогла пережити те, що сталося. Але ти не одна, пам'ятай про це.

       Ці слова розтопили кригу в її серці. Ліля вперше за довгий час усміхнулася. І хоча вона знала, що попереду ще багато труднощів, у ту мить їй здавалося, що все можливо. Різдвяний вечір був наповнений теплом і надією. Молоді люди вирішили випити кави у найближчій кав’ярні, де замовили два великих лате з запашними сінабонами. Андрій спостерігав за Лілею та нишком посміхався. Дівчина була розумна, вродлива та сором’язлива, що аж ніяк не псувало враження про дівчину. Андрій розповів Лілі про свою родину та пообіцяв, що неодмінно познайомить свого брата Василя з Сергієм. Ось так, сидячі за столиком у кав’ярні Ліля нарешті зрозуміла, що її життя не закінчилось у 2017 році в її рідній Авдіївці, а лише розпочинається - на Львівщині...

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍