Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Він так довго дивився на неї, не відводячи погляду, що врешті решт Елінор звернулася до нього, не приховуючи посмішки. Джеймс міг заприсягтися, якби вона взагалі могла зашарітися - її ідеальне мармурове обличчя залилося б червоною фарбою тієї ж миті.

- Про що думаєш? В тебе такий вираз обличчя, наче ти намагаєшся пригадати хто я така і що роблю в твоїй кімнаті.

Питання зірвалося без попередження:

- То ти…ти не жалкуєш?

- Про що? - Спитала вона у відповідь, хоча погляд видавав її думки.

- Про те, що запросили мене жити з вами у Корваллісі.

Елінор вперше за весь день виглядала собою справжньою. Щиро і відверто посміхнувшись, вона відповіла:

- Про це - ні. 

- Вам доведеться миритися з моєю постійною присутністю. Це не так вже й легко, чесно кажучи.

- Гадаю, ми якось з тобою впораємося, - весело запевнила вона і Джеймсові стало легше дихати.

- А про що ж тоді ти жалкуєш?

- Перепрошую?

- Ти сказала, про це - ні. Тож ти жалкуєш про щось інше.

Від її похмурої посмішки всередині все впало. Але вона не відмовчувалася:

- Якщо скласти перелік усього, про що я колись шкодувала, то знадобиться доволі багацько часу. Втім, я майже позбулася цієї шкідливої звички. 

- Але не остаточно?

- Не остаточно, - відзеркалила вона відповідь і зітхнула. Джеймс несвідомо відзеркалив її зітхання і зрозумів, що більше за все інше хоче поцілувати Елінор. З цим треба було щось робити і він швидко зіскочив з ліжка, попрямувавши до заваленого різноманітним мотлохом столу. 

Тут валялися підручники та фотографії упереміш із немитими чашками. Посеред кімнати лежали дві коробки, в які час від часу він щось складав або витягав назад.

- Усього тільки пара коробок. - Елінор оглянула епіцентр хаосу і в куточках губ промайнула посмішка. - Усього.

- Ці? Це четверта та п'ята коробки. Відповідно.

- І все?

- Так, вже майже все. Ще розмірковую над деякими речами. Що брати з собою, що ні.

- Збори в останню мить, як ти любиш, - жартома зауважила дівчина, підбираючи з підлоги розкидані книги і навушники. - Потрібна допомога? Я можу трохи поволонтерити.

Джеймс окинув поглядом кімнату і той зачепився за стоси конспектів, виданих йому містером Хейзом. Зверху лежав зошит з написаним від руки заголовком "Магія крові". Він поспішно прикрив його першою ліпшою книгою, що потрапила під руки. Потім помітив назву книги:

Брем Стокер

“Дракула” 

Джеймс ледь стримався, аби не пирхнути.

- Все в порядку. Я впораюся, - трохи заголосно відповів він, маскуючи нервову усмішку. Тоді узяв із рук дівчини диски й закинув їх назад у шафу. 

- Як просувається навчання? 

- Ем, добре, я гадаю, - він на мить замислився, і прийнявся розказувати: - Насправді, це дуже цікаво, я й уявити не міг. Ось, тільки вчора я читав…Наприклад, ти знала, що кровні послання працюють найкращим чином серед родичів? Тобто справа не тільки в передачі повідомлення, а ще й у зв’язку між двома особами. Кровному зв’язку.

Джеймс повернувся до книжок, схопив їх і раптово завмер, щойно осягнув неймовірне. Він хапнув повітря ртом, і застиг. Його погляд вперся в конспект, він весь підібрався, міркуючи. 

Це ж так просто! Він міг би відшукати Шарлотту через їхній спільний кровний зв'язок. Він міг знайти її не як хімеру, але як свою тітку! Як це він не усвідомлював цього раніше!

Його рішення визріло миттєво і Джеймсоів навіть на мить полегшало. Якщо Рада не допоможе, він знайде тітку самостійно.

Тепер, коли він повернувся до реальності, Джеймс зрозумів, що затримав погляд на зошиті занадто довго. Він швидко схопив інші конспекти, та закинув їх у коробку разом із книжками.

- Ці точно не поїдуть зі мною. Залишилися лише підручники Хейза. Гадаю, доведеться забрати їх усі, бо щойно Мері їх знайде - мені влаштують інквізицію.

Джеймс проторохтів все це трохи занадто швидко. Елінор не зводила з нього погляду, її очі не посміхалися, хоча куточки губ піднялися догори.

- Ні, все добре, чесно. Я вже майже закінчив. Це вже рештки. Тож, вдома вже все готове? - він уперше назвав будинок Елінор своїм домом. Від цього в нього закололо десь у потилиці.

- Звичайно, - охоче підтвердила вона і її очі справді засяяли. - Головне, зберися до завтра. Хоча Френсіс буде трохи розчарований, якщо ти встигнеш вчасно.

Джеймс гмикнув.

- Ще б пак!

Він знову опинився біля Елінор і дивні думки накрили його з головою, наче покривалом. Бажання притиснути дівчину до себе і поцілувати стало майже нестерпним. Елінор ж вагалася. Але за мить вона підійшла ближче, з дивним виразом обличчя, повільно торкнулася щоки Джеймса і обережно поцілувала його, він так і застиг з книгами в руках.