Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Джеймс Брістоул вирішує не вчитится в магічній академії, щоб уникнути пильного нагляду Ради П'яти. Підозрюючи їх у змові, через яку він майже загинув навесні, він прагне знайти свою тітку Шарлотту, також хімеру, аби захистити її від мисливців і Ради, і дізнатися більше про власні сили. Коли ж до міста прибувають вампіри, що також цікавляться хімерою, Джеймс розуміє - треба яканайшвидше діяти, перш ніж змовники схоплять його. Намагаючись розкрити плани Ради, він потрапляє в полон і дізнається, що його сила - ключ до апокаліпсісу, який ось-ось розпочнеться. Друге оповідання з циклу "Хімера"

***

“...Як буревії на Альпах завізьмуться вирвать з корінням

Передковічного дуба, що силу віками громадив,

Віють - і звідси, і звідти йде гомін, і листя вже землю

Грубою вкрило верствою, стрясається пень; він на скелі

Міцно стоїть,- до Тартару стільки ж пустив він коріння,

Скільки сягає небес верховіття. Отак на героя

Всі налягають невпинним благанням; і сам він у серці

Чесному глибоко горе важкеє відчув, але годі:

Він постанови не змінить, даремно й сльозами вмиватись…”

Вергілій. Енеїда, IV, 441-449

 

 

Багато створінь є на світі, але ніхто не схожий на людину. Вона має ресурси для всього; тільки смерті не вдалося уникнути.

Софокл

 

У тебе в грудях б’ються ті серця,

Які вважав я взятими землею,

І та любов, що я простився з нею,

Розквітла в рисах любого лиця.

 

Далекі друзі! Скільки я в одчаї

Колись пролив пекучих сліз по них.

Пройшли роки, - і знов я, мов живих,

Тепер в тобі усіх їх зустрічаю.

 

Ти мавзолей, в якому знов живуть

Померлі друзі юності моєї.

Чуттів моїх розтрачені трофеї

Вони тобі до крихти віддають.

 

Тепер в тобі стрічаюсь я із ними,

І я, й вони - віднині всі твої ми.

В. Шекспир, сонет 31

 

 

Вступ

Жінка йшла підземним коридором впевнено, достеменно знаючи, куди ведуть її кремезні охоронці. Як же потрібно бути схибленим на безпеці, щоб облаштувати собі таке укриття. Невже він не знає, що вона з легкістю розправиться з будь-ким із його поплічників? Але привертати до себе увагу не варто. За нею могли стежити, а на помічників розраховувати вже не доводилося: зрадили раз - зрадять і вдруге.

Мілдред тихо пирхнула, прокручуючи в голові останні події, обмірковуючи, з чого краще почати розмову. Головне, не сіпатися, нагадала собі. Новини були не ідеальні, але кращі за нічого. Треба лише подати їх так, ніби нічого страшного не сталося. З цією думкою, вона випростала плечі і спину, тряхнула коротким білявим волоссям і задрала свій гострий підбородок трохи не до стелі. Нехай знають, з ким вони мають справу!

Перед нею поспіхом відчинили двері, двоє охоронців спритно розкрили важкі стулки, впускаючи новоприбулих. Мілдред ступила всередину і важко зітхнула. Повітря було важким і сильно тхнуло сирістю та старими свічками. Вона гидливо стенула плечима: десь під склепіннями зашаруділи щури. Їй довелося ступати по обсипавшихся зі стін фресках і уламках вітражів, що щільно вкрили підлогу. 

Вона закрокувала вперед, охоронці, на тлі яких вона виглядала швидше лялькою, ніж людиною - за нею. Кроки гучно відлунювали від кам'яних плит серед колон і стелі.

- Затишнио, як в чорта вдома, - пробурмотіла вона сама до себе з нервовою посмішкою, але швидко отямилася і окинула поглядом присутніх. Шукати довго не довелося.

На протилежному кінці кімнати, за масивним столом працював чоловік. Смолисті кучері спадали на широкі плечі, його постава була ідеальною - таку Міллі бачила лише в кіно. Довгі пальці швидко перебирали папери, а чорні, мов ніч, очі лише зрідка зупинялися на якомусь аркуші. На засмаглому обличчі застигла зосередженість, він не відволікся навіть для привітання. 

Коли Міллі підвели майже впритул до столу, чоловік так і не підвів на неї погляду від своїх паперів, лише глибоким басом промовив:

- Ικάρως, ευχαριστώ. Περιμένετε για μένα στην έξοδο. Θα φύγουμε σύντομα.

Старший охоронець, Ікарос, як вже знала Міллі, мовчки вклонився і, зробивши знак решті натовпу, вийшов із зали. За мить вони залишилися вдвох. Міллі випрямилася ще дужче, подумки пообіцявши собі знайти вправного мануального терапевта, якщо виживе. Вона зосередилася на диханні. Ніби це допоможе, коли він подивиться на неї своїм холодним, майже нелюдським поглядом. Ні. Головне - не виказати слабкість. Відігнавши цю думку, вона стиснула долоні в кулаки і защебетала:

- Ейдісе, ми ж домовлялися, я розмовляю англійською, ти розмовляєш англійською і всі задоволені.

Чоловік нарешті підвівся з-за столу, продемонструвавши неабиякий зріст, і підійшов впритул до Міллі. Ту охопило тривожне передчуття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍