Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Я радий знову вітати тебе, чарівна Мілісенто. Як дісталися?

Вона ледь помітно гмикнула, почувши ненависне ім'я, але, помітивши здійняту брову Ейдіса, проковтнула обурення.

- Дякую, дорога була вражаючою. Нажаль, мій корабель затонув і я дісталася сюди, до чорта на рогах, майже пішки, щоб ніхто не міг відстежити мене, але це навіть добре, трохи розважилася. Шкода звісно, що сюди не можна перенестися, от і все. Марна трата часу… - Міллі нарешті схопилася і замовкла. Ейдіс не відводив від неї погляду, очікуючи на продовження. На справжні новини. Довелося казати як є. 

- Не те щоб гарних новин не було, Ейдісе. Я привезла Ачерімо, як ти і просив. І хлопчисько під наглядом наших людей. Тож все йде начебто непогано. Хоча слідів другої хімери ми поки що не знайшли...

- Мілісенто, - м'яко перебив відьму темноокий Ейдіс, але та не обдурилася вдаваною ввічлівістю. - Мені починає здаватися, що ти, як це сказати...зловживаєш моїм терпінням.

- Ейдісе, - защебетала вона, відчуваючи, як хвиля адреналіну піднімається всередині. Вона забула, як він уміє лякати самою своєю присутністю. Одним рухом руки. Голосом. - Ми з самого початку не були впевнені в успіху... Тобто я хочу сказати, ніхто не давав гарантій, що я знайду цю хімеру в Непалі. Наче вона б сиділа там і чекала на мене. Ти ж знаєш, все так туманно і…

- І?

Здавалося, потік слів Міллі було не зупинити.

- І я роблю все, що в моїх силах, перевіряю буквально кожен камінь, який не приріс до землі, але потрібний час і ресурси…і якби мені допомогли, було б набагато швидше. До того ж, ти просив не висовуватися. Ти знаєш, я не скаржуся, але мої друзі...Їх стратили, я гадаю. Більшість з них. Я вирішила не затримуватися у Штатах, щоб не перевіряти справжність цієї інформації на власній шиї. Але все ж таки я дістала тобі кинджал, його відібрав той здоровила, що зустрів мене, мабуть він вже в тебе... Хоча ці старезні пройдисвіти скажуть, що це вони всім ризикували аби дістати його. Нісенітниця. Це я, а не вони принесла його. Для тебе.

- І нескінченно потішила мене цим, - цей рівний монотонний голос бісив Міллі більше ніж вона могла визнати, їй не подобалося коли з нею говорили ось так, ніби з маленькою дитиною. Що ж, не вперше, подумки відзначила вона, не вперше і не востаннє.

Кинджал з'явився в руках темноокого - чорноокий витяг той з рукава. Він здавався майже іграшковим в кремезній руці Ейдіса, і Міллі на мить здалося, що її зараз проштрикнуть.

- Але твоя робота зроблена лише наполовину. І не найкращим чином, про тебе тепер знає кожен тарган в Раді, а нам це не на користь. 

Ейдіс зміряв Міллі порожнім, холодним поглядом і вени її наповнилися льодом, застигаючи; вона сіпнулася, але марно, ніяк не поворухнутися, навіть не закричати. Обличчя відьми посіріло, а очі вкрилися інеєм.

Він усміхнувся, але усмішка та змусила Міллі застогнати про себе.

- Я все думаю чому мої продумані, досконалі у всіх відносинах плани продовжують провалюватися, Мілісенто. І приходжу до невтішного висновку, що вина лежить на моїх невмілих помічниках.

- Чому ж ти тоді не зробиш все сам? - вичавила з себе Міллі, хлипнувши від болю.

- Мій час ще не прийшов. Але вже скоро. Вже дуже, дуже скоро. Зірки засяють.

Ейдіс провів вказівним пальцем по обледенілому плечу відьми.

- Я допоміг тобі, в скрутну годину. Пам’ятаєш? Я витяг тебе з царства мертвих, я вдихнув в тебе життя, аби ти змогла помститися своєму чоловіку, як ти того і хотіла. І ти змогла б, якщо б зробила все, як я просив…

Міллі затремтіла, насилу стримуючись від жаху.

- Знаєш, як кажуть у нас: “Ένα ψωριάρικо πρόβατο χαλάει όλο το κοπάδι”. Ти була поганою вівцею, Мілісенто. А поганих овець треба карати.

Швидким рухом чоловік відірвав у відьми обидві руки і та впала б від болю на підлогу, але лід у венах змусив її стояти рівно, немов статую, і ковтати мовчазні сльози.

- Може, варто було поміняти тобі руки місцями? Щоб ти більше не припускалася таких прикрих промахів?

Міллі ледве могла дихати та думати. Зв'язана магією темноокого, вона навіть не могла закричати від болю. Ейдіс вичікувально дивився на відьму, наче сподіваючись на слова виправдання.

Швидким жестом він повернув руки на місце і зняв заціпеніння. Міллі впала на коліна і боялася поворухнутися, перевірити чи справді її руки знову з нею. Ейдіс не зводив з відьми погляду.

- Я віддам кинджал іншому. Тому, хто мене не підведе. - темноокий помахав Ачерімо перед носом Мілдред. - Він допоможе мені дістати обох хімер. Або заплатить головою. Чекати лишилося недовго.

- Що ти зробиш зі мною? - з останніх сил спитала засапана, виснажена відьма.