Павло Сергійович Дерев'янко - Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко

Той перевів ошелешений погляд з Юхима на Отто, не зрозумівши, що йому дозволили забиратися звідси.

— Не можна приходити і просто так... — почав було Шварц.

— Ні, Отто! Це вам не можна просто так хапати людей! І я чітко казав про це!

— Ми мусимо...

— Заткайся і не перебивай, — наказала Майя дзвінким голосом.

Проклята Ліліт! Бовдури Ілько і Лаврін, байдужі до розмови, міряли її тіло масними поглядами.

— Колись із тебе був зиск, тепер ти — суцільна морока. З мене годі, Отто. Загрався ти в інквізицію, — Юхим підвищив голос. — Я розпускаю хортів Святого Юрія. Чуєте, ви всі? Наказ буде завтра вранці. Більше ніяких повноважень і ніякого фінансування. Все! Мені набридло ваше шапіто. Половина країни загарбана Ордою, а я мушу відволікатися на вибрики ідіота, який не може вполювати десяток уцілілих характерників і до цього ще примудряється піднасрати нашій обороні!

Шварц не здивувався. Він очікував цього. Слабкодухий Юхим ніколи не мав віри.

— Лікантропів не десяток, — попри шквал образ він говорив спокійно. — їх значно більше.

— Я незрозуміло висловився? Слово «все», Отто, означає кінець. Фініта. Енде. Твоя партія скінчилися. Пакуй речі, забирай гроші і повертайся додому. Стяг хортів можеш забрати собі на пам'ять.

Цей грішник був значно мерзотнішим за червонопикого лавочника. Отто реготнув. Фобос і Деймос забрехали слідом.

— Як усе просто! Ви покликали мене, аби я створив загони істинних божих воїнів. Я присвятив місяці життя. Вклав душу. Почав полювання. Ми перемогли перевертнів. Розбили головні сили, відбили контратаки, розшукали по криївках. А потім, коли лишилося дотиснути, ви забрали майже всіх мисливців. Забрали срібло, гроші, всі засоби до існування. І я не жалівся! Я розумів, що обставини змінилися, та продовжував справу самотужки. Але тепер ви проганяєте мене, наче ми перемогли, хоча це не так. Чи вже забули про банди месників?

Наче сам Господь вкладав йому в уста ці прості слова, повні полум'яної справедливості! Руслан дивився на нього з захопленням.

— Банди месників, про яких пів року нічого не чутно? Чорти б тебе драли, Отто, мені байдуже до недобитків Ордену! Країна палає! Я забрав твоїх людей на війну, і лише з поваги лишив невеликі сили. Тепер бачу, що треба було забрати всіх, — Юхим хитнув головою. — Часи змінилися, Отто, а ти й досі уявляєш, ніби надворі осінь п'ятдесят другого.

Отто зиркнув на Руслана. Після завершення великого полювання він хотів передати звання командора цьому юнакові, з чистою душею повернутися додому... А тепер у нього забирають шанс довести місію до кінця.

Руслан обережно потягнувся до булави. Юхим помітив цей рух краєчком ока і блискавично витягнув револьвера.

— Ти чию руку хочеш вкусити, псе?

Отто похитав головою, і Руслан полишив булаву на поясі. Юхим обвів хортів гострим, наче лезо, поглядом.

— Геть від рук відбилися, паскуди! Наказую вам негайно звільнити всіх полонених і вимітатися звідси. Чули? Аби післязавтра і духу вашого тут не було. Перевірю особисто! А спробуєте щось утнути — оголошу зрадниками країни. На вас полюватиме вся Таємна Варта і не тільки. Ферштейн?

— Усе зрозуміло, — Отто зняв капелюха. — Не сміємо більше віднімати дорогоцінного часу, Юхиме. Держава чекає.

Кривденко подав руку Буханевичу, що так і сидів, ошелешений, біля стінки, а Майя тримала револьвер напоготові. Володимир зіп'явся на ноги, ледь чутно подякував, після чого трійця покинула підвали Єзуїтських Мурів.

Отто скреготнув зубами. Який же паскудний день!

— Брате? — Обличчя Руслане повнилося неспокоєм. — Що нам тепер робити?

— Оголошуй загальні збори. Передай новину всім хортам Святого Юрія: полювання не спинилося. Хто захоче піти — вільний. А хто почувається справжнім божим мисливцем... Нехай із молитвою рушає за мною. Я доведу справу до кінця.

Отто кинув побіжний погляд на близнюків. Ці точно не затримаються.

— Брати, які рушили на полювання в степ... Ми не зможемо передати їм звістку.

— Я не сумніваюся у братові Георгії та його супутниках. Вони залишаться з нами, — Отто дістав носовичок і витер спітнілі долоні. — Подай-но мені список.

Аркуші м'яко пурхнули до рук. Шварц знав ці імена так саме добре, як Offenbarung des Johannes, та його лихоманило після розмови з Кривденком, і він шукав заспокоєння. Біблія лишилася в кабінеті, тому він узявся гортати перелік вовкулак, які досі не потрапили до їхніх рук. Око зачепилося за прізвище Чорнововка.

Северин Чорнововк. Брехливий зухвалець, який обманув його у Глинській пустині. Видав себе за зрадника, вивідав їхні плани... Але Сірому Ордену то не зарадило. Шкода, що Северин зник безвісті рік тому — Отто волів би власноруч спалити його!

Рядки імен діяли заспокійливо, гнів ущух. Отто знову відчув Його долоню на плечі. Вони мають продовжувати! Знищити мерзоту — і байдуже, чи допомагатиме їм бодай-хто інший. Байдуже до війни, до Кривденка, до Варти, байдуже до всіх сліпців і дурнів.

З ними Бог, і вони переможуть.

***

Подих студеної землі розсипався разками прозорих перлів. Сяйливі намистини розбивалися об пальці, розтікалися прохолодою, та Северин не зважав — він біг назустріч смерековим схилам під першими променями світанку, біг із усмішкою, зриваючи останні нитки сну, біг без жодної причини, крім бажання мчати як у дитинстві, коли гасають для насолоди, а не заради переслідувань чи втечі. Босі ноги несли пружними стрибками, ніздрі вбирали аромати карпатського зілля, серце й легені працювали в злагодженому ритмі, і внутрішня злагода його тіла, сплітаючись із гірським краєвидом, співом пташок, дотиком росяних рослин, сповнювала Северина гострим відчуттям щастя.

— Як чудово, — шепотів він ледь чутно, аби не збити дихання. — Як чудово!

Гори кликали. Може, це вони збудили його від поганого сну?

Він сягнув перших смерек, і з далеких полонин принесло звуки трембіт — немов пролунали святкові фанфари. Северин сперся на стовбур, перевів подих, рукавом отер піт із лоба і роззирнувся. Сонце поволі здіймалося над озією Чорногори, в чистому