Павло Сергійович Дерев'янко - Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко

І, авжеж, усі вони — історії дітей і батьків.

Деяким читачам таке не подобається (що нормально, адже художній твір не може подобатися всім): пригоди й оптимізм «Аркану», біль і задуха «Тенет», елегія і фатальність «Пісні»... Чому вони так різняться? Відповідь проста — ці зміни мали показати вовчу стежку від ініціації до фіналу; історія дорослішала разом із героями. Наскільки вдалим був такий прийом? Вирішувати знову-таки вам.

***

Тут завершується текст, що я написав уночі, коли двадцять третє лютого перетікало у двадцять четверте. Планував дописати вдень... Але за кілька годин росія почала велике вторгнення. Тоді, у перші тижні, художня література здавалася позбавленою сенсу, рукопис — поганим пророцтвом, а видання нових книжок — неможливим.

Та Україна встояла. «Аркан вовків» здобув нагороду CHRYSALIS AWARD за найкращий дебют від European Science Fiction Society. «Тенета війни» отримали другий наклад. І на той час, коли ви дістанетеся до цих рядків, «Пісня дібров» теж побачить світ.

Цього б не сталося без Збройних Сил, Територіальної Оборони, Служби Безпеки, Нацгвардїї, Поліції, Прикордонної служби, добровольців і всіх інших Людей, що тримають над нами небо. Складно дібрати слова вдячності за їхній подвиг, що межує з істинним дивом, але робити це необхідно — і робити щодня.

Захисники і захисниці, незнані та відомі, ті, що загинули в різних місцях у різні часи — по-звірячому закатовані, показово страчені, вбиті у сотнях великих і малих боїв, — і ті, які просто зараз ризикують життями, аби нас, українців, не сміли нищити за право бути собою; герої і героїні, чиїй титанічний жертовності ми завдячуємо розкошами щоранку прокидатися у власній країні під рідним прапором — низький уклін вам!

Іще кілька слів подяки.

Лада — моя чудова дружина. Написання книжок забирає збіса багато часу. Особливо написання книжок на кілька сотень сторінок. Особливо написання у вільну від основної роботи годину. Заради цього доводиться жертвувати вільними вечорами і вихідними днями, які можна провести за приємними справами. Але письменники часто поводяться ніби голуми, які за першої-ліпшої нагоди тікають до затишних печерок скніти над своїм золотцем. Повірте, дуже важко жити під одним дахом з очманілим створінням... Людина, яка здатна це терпіти, направду безцінна! Обіймаю тебе.

Любов Кривуца — літагентка. Ти плекала рукописи і зробила безліч справ, аби дебютний роман не пройшов повз читацьку увагу непоміченим. Щиро дякую за все-все-все!

«Дім Химер» — видавництво, яке повірило в безіменного новачка і наважилося інвестувати в довготривалий проект. І поки співзасновиця Вікторія Гранецька готує цю книгу до друку, співзасновник Влад Сорд воює у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Анастасія Кобенко — художниця, яка створила неймовірні графічні буктрейлери до кожного роману (якщо досі не бачили, то негайно передивіться їх на Фейсбук-сторінці або Ютуб-каналі видавництва «Дім Химер»).

Олена Оксенич, Анна Тінькова, Альона Мічуріна — першопрохідниці рукописів, чиї зауваги робили тексти кращими, а також Наталія Волошина, яка приєдналася на третій книзі і допомогла купою цінних знахідок.

Святослав Півень — редактор, який не побоявся цього громаддя слів і вдумливо привів його до ладу в блискавичні терміни.

Ірина Гуріна — лікарка, яка консультувала щодо медичних аспектів страти палею і закипання крові.

Євген Михайлюк — ветеран російсько-української війни, артилерист 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта, який підрахував 53 721 360 можливих послідовностей Лабіринту.

Микола Терещенко — поет, чий переклад поеми Альфреда де Віньї «Смерть вовка» цитується у розділах цієї книги.

Та, нарешті, читачі — які не побоялися стереотипів про сучасну українську літературу, не скривилися презирливо на слово «характерники», не пройшли повз і витратили свій час, аби дати цій історії шанс. Ви читали і відгукувалися, зауважували і критикували, рекомендували і дарували книги друзям — завдяки вам «Litopys Siroho Ordenu» став бестселером, а сама думка про те, що комусь захочеться перечитати цю трилогію, несе авторові втішену усмішку. Роки роботи того вартували.

Дякую, що пройшли цією стежкою разом зі мною. Нехай Мамай допомагає.

Україна переможе!

Павло Дерев'янко,

серпень 2022 року

P.S. Закиньте грошей волонтерам.