Торія Онопрієнко - Зворотній бік людської ненависті , Торія Онопрієнко

– Ілоно, ми з тобою вже доволі довго разом і цього часу мені вистачило, щоб по-справжньому прив'язатися до тебе. Я люблю, коли ти обіймаєш мене вранці. Я люблю, коли ти стоїш на кухні без нічого, крім моєї сорочки, яку ти постійно крадеш з моєї шафи. І нехай це банально, мені це неймовірно подобається. Я люблю коли ти ганяєшся за білочками в парку і дурієш, ніби кожна мить твого життя остання і ти просто проживаєш його на повну. Я люблю, коли ти бурчиш, коли тобі щось не подобається. Можливо, саме тому я так часто тебе дратую. Я люблю і коли ти сама мене дратуєш. Це тебе веселить. А отже і мене. – Ілона закочує очі, але ніжно всміхається. – І я люблю тебе. Я б так хотів, щоб цього всього не було. Щоб ця війна не розлучала нас. Я знаю, що ти скажеш, що я сам зробив цей вибір. І це правда. Але я відчуваю борг перед країною і перед тобою. Я хочу захистити тебе. І якщо я знатиму, що я міг долучитися до цього і не зробив цього, то я буду картати себе за це. Але я б хотів, щоб ми... Щоб справді існувало це «ми». Тому я вирішив, перед тим, як піти на фронт запитати тебе про одну річ. – Свят шумно видихнув. – Ти станеш моєю дружиною?

Поки Свят все це казав, очі Ілони повільно наповнилися слізьми щастя. Не довго думаючи вона активно закивала головою, викликаючи на обличчі Свята щасливу посмішку. В якійсь легкій ейфорії вона відчула як їй на палець надягли обручку, а потім згребли у неймовірно теплі обійми. Ілона відчувала знайомий запах чоловічих парфумів і щойно випраної форми. Сльози ще рясніше пішли по її щоках і вона міцніше притисла до себе хлопця.

Вони повернулися на перон майже одразу. Ілона по дорозі швидко витирала зі щік сльози, та на її обличчі грала щаслива посмішка.

– Отже, молодята, пора прощатися. Майже всі сіли. – сказав Сашко, коли вони підійшли до нього, і хитро посміхнувся. – Не забудьте після перемоги на весілля покликати.

– Дякую... – ніжно шепоче Ілона, все ще стискаючи руку Свята, що так і лежить непритомний на лікарняному ліжку. – Якби ти знову запитав мене чи вийду я за тебе, я б однозначно сказала «так». Ти тільки прокинься. І питай скільки завгодно...

Ілона відвертається і нарешті згадує про свою сумку, яку вона принесла з машини. Дівчина м'яко посміхається і обережно розкриває її.

– Пам'ятаєш, що ми планували відсвяткувати наш четвертий спільний Новий рік лише вдвох? Трішки зламалися наші плани, правда ж? – Ілона заглядає в сумку і дістає три подарункових пакунки. – Ти надіслав мені це все і попросив дотримати до Нового року. На той випадок, якщо ти не зможеш приїхати до мене. Я стримала обіцянку. Вважай, що ми святкуємо Новий рік разом і я розпаковую твої подарунки. Правда я не розумію навіщо їх стільки. Я б і одному була рада.

Примовляючи це, Ілона відкрила перший пакунок в зеленій обгортці і посмішка знову заграла на її обличчі. Радість від того, що він запам'ятав її бажання, і біль від того, що він навіть не може побачити її реакції, змішалися один емоційний коктейль.

– Ті самі безпровідні навушники? Я їх так хотіла – Ілона повертається до Свята і лагідно гладить його по руці. – Дякую...

Відклавши перший подарунок, Ілона одразу дістала другий. Вона кілька секунд тримала у руках красиво оздоблену рамку, в якій стояло їхнє перше спільне фото. Фото з тієї самої вечірки... Ілона оговталася, коли її власні сльози впали просто на скляну поверхню рамки. Вона схлипнула і підняла очі до стелі, ніби намагаючись повернути сльози назад.

– Доводиш мене до сказу... – прошепотіла вона і відклала рамку до першого подарунку.

Третім подарунком був лист. Дівчина тремтячими руками дістала його з конверту і пробіглася очима по тексту.

«Ілоно!

Якщо ти тримаєш цей лист у руках, то ти вже святкуєш Новий рік. Тож вітаю тебе з Новим роком, люба! Хотілося б у цей день бути поруч з тобою, але хто знає, що буде з нами завтра...

В будь-якому разі я сподіваюся, що тобі сподобалися мої подарунки. Я обирав їх дуже ретельно!

Пам'ятай, що ти дала згоду стати моєю дружиною! Ти лиш зачекай, я швиденько організую перемогу і ми з тобою розпишемося! Ще раз з Новим роком!

Твій Святий дух».

Ілона хихикає крізь сльози.

– От же ж дурник... – бурмоче дівчина і, обережно відклавши лист до інших подарунків, тягнеться знову до своєї сумки. – Що ж... Тепер моя черга дарувати тобі подарунок.

Вона дістає з сумки невеликий подарунковий пакет і притискає його до грудей.

– Насправді я теж дуже ретельно обирала тобі цей подарунок. – зізнається Ілона і опускає очі. – Сподіваюся я дочекаюся того моменту, коли ти його приміряєш...

Ілона ніяково демонструє новеньку худі чорного кольору. Ззаду під капюшоном був напис великими літерами «СВЯТИЙ ДУХ», а спереду малюнок маленького янголятка, а поруч військова каска. Дівчина розклала худі у себе на колінах і ніжно розгладила її.

– Я спеціально замовила малюнок і напис. Пам'ятаю, тобі подобається такий оригінальний одяг. Я складу її до твоєї форми, гаразд?

Під мовчазну згоду Свята, Ілона відчиняє тумбу поруч з його ліжком, аби покласти туди його новеньку худі, проте раптом зупиняється, побачивши краєчок папірця, що стирчить з кишені його форми. Ілона кидає погляд на Свята і знову на форму. Якось він розповідав, що вони з його побратимами часто дуркували, пишучи кумедні листи один одному, поки сиіли в окопі. Цікавість перемагає і дівчина, відклавши худі в бік, дістає той самий папірець і обережно розгортає.

«Спеціально на замовлення пана Святого духа від Олежика-поета. Читай, Святе, на здоров'я і не діставай.

Портрет із усмішкою знято з полотна,

І серед ночі широко відкрилась,

Людської ненависті інша сторона,

І мирна ера відтепер скінчилась...

Тонули у сльозах ми і в крові,

Замість окопу в снах стоїть труна...

В обійми нас взяла під час боїв –

Людської ненависті інша сторона...»