Торія Онопрієнко - Зворотній бік людської ненависті , Торія Онопрієнко

– Ілона. – вона потиснула йому руку. – Якщо бути чесною, пане, ви теж мене зацікавили. Я щойно збиралася покинути це нудне місце, але ви так голосно сміялися, що це змусило мене передумати. Просто стало цікаво хто ж тут порушує атмосферу новорічної хандри.

Вони одночасно розсміялися, продовжуючи тримати одне одного за руку і Ілона відчула приємне тепло, що розлилося у неї в грудях. Це була та сама симпатія з першого погляду, на яку Ілона навіть не сподівалася, ідучи сюди на вечірку.

І це могло б залишитися звичайним знайомством на один вечір з приємними розмовами під сяйвом новорічних гірлянд. Та рівно через рік саме тридцять першого грудня Свят запропонував Ілоні стати його дівчиною, стоячи на засніженому подвір'ї, а у них на фоні грала якась дурна музика із зібраного десятками студентів плейлисту. Вони знову були на вечірці того самого старшокурсника у тому самому приватному будинку.

Чи було це новорічним дивом? Аж ніяк ні. Ілона не любила всі ці прикмети і казки, хоч подруги їй часто казали про те, що у тих, хто починає стосунки під Новий рік, ці стосунки будуть щасливими. Ілона лиш відмахнулася, проте завжди знала, що у них зі Святом все буде добре. І не тому, що Новий рік став мало чи не їхнім особистим святом, а тому, що для щастя їм вистачало любові і довіри одне до одного. Ну і можливо трохи удачі. Не дарма ж того самого вечора Ілона вирішила залишитися, аби провести час зі Святом. Та в чудеса вона все ще не вірила...

***

А через два роки війна зачепила і їх. Ілону дратувало все, від постійних сирен і біганини до укриття, чим був підвал їхнього будинку, до постійного страху і новин, в яких згадувалися все нові і нові смерті. А коли Свят разом зі своїм рідним братом прийшов з не найприємнішою новиною, Ілона готова була обох прив'язати до дивану, аби не дати їм зробити того, що вони замислили. Обидва записалися до лав Збройних Сил України. Ілона просила, благала відкинути цю затію, але Свят був непохитним.

– Я просто хочу захищати тебе і свою країну. Дозволь мені це зробити. Я бачу, що ти боїшся, то дай мені зробити все, аби ти більше не боялася.

Ілона вагалася, та все, що їй лишалося, це чекати того самого злощасного дня, коли вона повинна буде провести коханого і його брата на війну. І цей день настав.

Проте все чомусь з самого ранку йшло не за планом... Цілий ранок Ілона не могла додзвонитися ні Святу, який вийшов з квартири раніше, аби заїхати за братом, ні Сашкові і це її неймовірно дратувало. Дівчина подзвонила їхнім спільним друзям, та ніхто не знав де вони. Ілона вже закипала від хвилювання і злості і в один момент просто вирішила написати повідомлення: «Де ви обидва лазите? Чому я на вокзал раніше за вас приїхала? Тут уже купа народу! Якщо я до тебе не додзвонюсь, то я поїду додому і більше ні разу не подзвоню! Будеш мені з війни листи голубами відправляти, ясно?»

І, як не дивно, це спрацювало. Через кілька хвилин Свят нарешті вирішив написати їй відповідь: «О, ні! Не сердься, прошу! Я просто хотів зробити тобі сюрприз перед тим, як їхати. Ми ж з тобою не скоро побачимося. Не розводь паніку, все добре. І взагалі. Обернися. Ми буквально позаду тебе».

Ілона нарешті змогла посміхнутися і почала активно озиратися у пошуках двох знайомих фігур. Обидва брата були при повному параді – військова форма, берці, великі рюкзаки. Дівчина більше не сердилася, полегшено видихнувши, проте демонстративно схрестила руки на грудях і підняла одну брову. Коли вони дійшли до неї Ілона не змогла довго вдавати, що сердита і одночасно обняла обох братів, стиснувши їх міцно-міцно. Вона не знала що говорити у такій ситуації. Як прощатися? Що їм бажати? Як відпустити?

– Спокійно. – розсміявся Сашко. – Задушиш. В наші плани входило героїчно загинути, як справжні солдати.

– Не мели дурниць! Ви мені живими треба! – Ілона ляснула Сашка по плечу, отримавши у відповідь тихий сміх. – А де ваша мама?

– Ми щойно з нею попрощалися. Вона не може приїхати сюди. – відповів Свят. – Сказала, що тут сліз і нервів і від тебе вистачить.

Брати засміялися, а Ілона закотила очі, не стримавши посмішки.

– Стосовно нервів вона вгадала. До вас поки додзвонишся. Кажи, що ти вже вигадав? – награно насупилася Ілона, звертаючись до Свята, який лиш загадково посміхнувся і обмінявся багатозначними поглядами із братом.

– У нас ще є час. – сказав Свят і взяв збентежену Ілону за руку. – Ходімо, відійдемо на хвильку. А Сашко поки послідкує за нашими речами.

Сашко кивнув і широко посміхнувся, жестом дозволяючи їм йти, а Свят потягнув Ілону за собою, яка на мить озирнулася на його брата з питальним виразом. Кілька коротких хвилин вони йшли мовчки, а їхню так звану прогулянку супроводжували запитання Ілони і мовчазна посмішка Свята. Нарешті вони дійшли до невеличкого фонтану, що приємно шумів розбризкуючи малесенькі краплі води на обличчя. Ілона посміхнулася і повернулася до Свята. Він знав, що вона дуже любила фонтани.

Свят посміхнувся ще ширше, задоволений реакцією дівчини, і, поки вона, м'яко опустивши руку у воду, розглядала веселку, що через яскраве сонце отворилася над фонтаном, дістав з кишені невеличку оксамитову коробочку, в яку кілька годин тому поклав обручку, коли разом з братом заходив у ювелірний магазин. Щойно Ілона помітила це, її очі округлилися від здивування і вона мимоволі закрила рота долонею, вже починаючи здогадуватися, що відбувається.

Свят потягнувся до руки Ілони і обережно взяв її пальці, а вона не відводила очей від коробочки у його руках у вигляді симпатичної червоної троянди.

– Під колір твого волосся... – тихо уточнив Свят, торкнувшись її м'яких червоних локонів, а Ілона раптом згадала реакцію матері на рішення її знову пофарбувати волосся, але у щось більш екстравагантне. І все таки батьки змирилися з її бажанням.

Свят знову взяв її за руку і глибоко вдихнув свіжого повітря.