Торія Онопрієнко - Зворотній бік людської ненависті , Торія Онопрієнко

Закінчивши всі процедури, дівчина натягує куртку, дурнувату зелену шапку з помпоном і виходить на вулицю. Телефон верещить новим попередженням про кляту повітряну тривогу, та Ілона ігнорує всі попередження і закидає ґаджет в улюблену чорну сумку. Насправді Ілона вже давно померла і жодна повітряна тривога, на жаль, її про це не попередила. Вона померла ментально трохи менше року тому. Фізично на землі лишилася лиш оболонка зі шкіри, м'яса і мозку, що ледь функціонував і зовсім не бажав сприймати реальність такою, яка вона є. Ілона важко вдихає морозне повітря зими. Неподалік починає завивати дратівлива сирена, та дівчина ігнорує її так само, як і попередження з телефону раніше. Ігнорує, як і все навколо...

Люди снують з настороженими виразами обличчя, та де-не-де можна побачити натяки на свято. Свято під сиреною... Як же іронічно... У когось на голові яскрава червона шапочка Санта Клауса, хтось несе в руках святково запакований подарунок, хтось стискає чужу руку, з ніжністю дивлячись в кохані очі. А Ілона просто прямує до власного старенького, але повністю придатного до користування, седана, якого вона купила разом з батьком у якогось чоловіка за авторинку кілька років тому.

Невеличка машина сріблястого кольору стоїть на парковці біля самого під'їзду, виділяючись незвичним номером, де, замість звичайних цифр, було написано: "Просто інопланетянка". Ідея для такого незвичного і злегка дурнуватого напису була сказана спонтанно під градусом, та Ілона просто не могла відмовити тому, хто це запропонував. І тому генію зовсім не шкода було грошей на це. Вона знала, що для неї йому нічого не шкода... Спогади про це утворили ком, що боляче стис горло зсередини. Стало душно, а вулична сирена все більше тиснула на голову, плавлячи мізки. Хотілося вити в такт тій сирені, та Ілона трималася, зриваючи власний внутрішній голос мовчанням. Це вже стало звичкою...

Лапатий сніг летів на землю, накриваючи її білою ковдрою, яка під ногами людей перетворювалася у брудно-чорне місиво, і Ілона сильніше укуталася в куртку, оглянувши прохожих, що швидко спускалися у підвали чи бігли додому до своїх рідних. Холод пробирав до кісток, але деякі перехожі, попри тривогу і гучну сирену, виглядали радісними від очікування хоча б якогось свята після того кривавого жаху, що їх спіткав, чого не скажеш про Ілону. Вона знала, що не одна така, що таких, як вона зараз, на жаль, сотні, а то й тисячі. Проте злість і біль агресивно перекривали ці думки. Ілона пирхнула, борючись з палким бажанням збити щастя з обличчя якогось підлітка, хоч вона і знала, що він, попри все, має право на це щастя. Вона просто натиснула кнопку на брелоку, після чого автомобіль весело клацнув, дозволяючи Ілоні зайти в середину.

Дівчина сіла за кермо, звично дочікуючись доки ввімкнені двірники зітруть сніг з лобового скла. Ілона відкинула голову назад, ввімкнувши пічку, і стиснула в руках кермо аж до побілілих кісточок пальців. Їй хотілося відчути фізичний біль. Тільки так вона сподівалася позбутися душевного болю. Та, на жаль, життя працювало зовсім не так...

Так, Ілона не вірила ні в чудеса, ні в дитячі казки про новорічне диво, ні в існування яких-небудь вищих сил, але зараз, чекаючи доки прогріється машина, вона молилася всім існуючим богам лиш про одне...

Врешті-решт її сріблястий седан рушає з місця і Ілона покидає парковку, поволі рухаючись до гострого болю в серці знайомим маршрутом. Світлофор на перехресті... Пішохідний перехід... Міст зі звичними затором... Знову світлофор перед потрібним поворотом... Дівчина робить кілька зупинок і на сусідньому сидінні з'являється милий букет магнолій і плюшевий кролик.

Знайомі стіни міської лікарні зустріли її аж занадто привітно. Справді занадто... Над головними дверима висіли блискучий дощик та різнокольорова гірлянда, біля стійки адміністрації стояла невеличка штучна біла ялинка, прикрашена синьо-жовтими яскравими кульками, а медсестри, що виходили з дитячого відділення, навіть замість своїх формених чепчиків носили такі ж червоні шапочки Санта Клауса, як і деякі люди на вулиці. Навіть в такому місці атмосфера свята. Тільки не в душі Ілони. Для неї це свято зараз, у такий час – вже занадто....

Та, попри святкову атмосферу, реальність гострими пазурами вдирається в життя, лишаючи нові й нові подряпини. Кілька разів Ілона зустрічає на стінах один і той самий замацаний чужими пальцями плакат зі схемою приміщення лікарні та красномовним заголовком: "ЯК ДІЯТИ ПІД ЧАС ПОВІТРЯНОЇ ТРИВОГИ?" І саме в цю мить з вулиці все ще чути звучання пронизливої сирени. Якщо бути чесними, всі вже давно забули про ці плакати. Ніхто більше не дотримується цих правил. Чи то всім стало байдуже, чи просто всі звикли до всього цього... Хоча обидва варіанти лякали і кожен по-своєму...

Ілона підходить до стійки адміністрації і бачить медсестру, що привітно посміхається їй. Та насправді, якщо пильно придивитися, в цій посмішці можна побачити щире співчуття. За останні дні Ілону відверто починало нудити від будь-якого прояву співчуття у її бік. Ніяке співчуття не допоможе їй і ніколи не допомагало. То чому ж всі разом в один момент вирішили, що це жалюгідне почуття є пігулкою від її біди?

– З прийдешніми святами, Ілоно. – вітається дівчина і Ілона машинально киває, зовсім не дивуючись, що ця привітна медсестра знає її ім'я.

Вони вже знайомі. На жаль, довелося познайомитися... Бо краще б Ілона ніколи б не знала про її існування, так як обставини, пов'язані з їхнім знайомством, не були овіяні щастям і рожевими хмаринками. Хоча що можна було очікувати від знайомства з працівницею лікарні...

– Навзаєм... – хрипло відповідає дівчина і відкашлюється, адже, з моменту пробудження, це перше сказане нею слово. – Я.... До нього... Як завжди... – голос звучить тихо і беземоційно, ніби вона говорить про щось абсолютно буденне.

Хоча, якоюсь мірою, так воно і було. Для Ілони це жахлива буденність.

– Тримай. – медсестра без зайвих питань чи заперечень протягує Ілоні білий халат відвідувача, розуміючи її з пів слова і без зайвих пояснень. – Я про все домовилася. Головний дозволив тобі і ще кільком дівчатам лишитися сьогодні. Вважай це твоїм новорічним подарунком. Це краще, що ми можемо зробити для вас усіх.