Сергій Олексійович - Настя , Сергій Олексійович

Минали дні. Настя вчилась. Гуляла з собачкою. Отак і походив її вільний час.

Кохала. Та робила це мовчки. Просто тримала у своєму серці ті сині очі та того хлопця, якого хотіла бачити поруч з собою. Але не склалося. Не склалося..

Настя, Настя. А казали ж тобі, не кохай. Навіщо вона тобі було треба оте кляте кохання.

Минали дні. Якось вечері вона поверталася до дому від найкращої подруги. Було вже досить темно. Якийсь п'яничка причепився до неї та почав хапати за руку. Намагався обійняти. Це було так противно. Так гидко. І нікого поруч. І до дому ще далеко. І дощ іде собі. А п'яний чоловік її кудись тягне чи то в під'їзд, чи то в кущі.

Настя, бідна, не знає що і робити. Він міцніше за неї. Та страх надає сил і вона рветься, як ота птаха з клітки. І у відчаї гукає когось на допомогу. Але марно. Усе марно.

А п'яничка вже намагається її поцілувати та від нього тхне таким перегаром. Їй страшно. Їй дуже страшно. Їй  соромно. Боже допоможи! Не хочу, що б все так. Не хочу з ним. Не хочу зараз. Хочу з коханим. Боже допоможи!

Благає вона і не має вже сил чинити опір. Як ось, наче диво якесь, назустріч хлопці. Ті самі! Боже тільки не він. Так соромно.

- Допоможіть, — чи то шепоче, чи то кричить білява дівчинка.

Хлопці не вагаючись роблять крок до неї. Доки двоє б'ють п'яного, третій у той час говорять до неї. Намагається заспокоїти.

- Це твій хлопець?

Що він каже. Про що це він.

- Проводи мене, будь ласка, до дому?

Вона бере його за руку. Йде. Їй досі страшно та дуже соромно. Я не така. Ти чуєш Я не така.

Це вона хоче сказати та не каже.

- Не треба слів. - Заспокоює він Настя. 
- 
Вона не бачить. Та мабуть, як і завжди він дивитися на неї своїми синіми очима та думає, що так мені й треба. Звідки йому знати, що я не шльондра, не п'яничка. Я нормальна. Нормальна! Кричить вона та не в голос.

Ось і під'їзд. Дякую. Будь ласка. Не ходи більше сама. Хай тебе твій хлопець проводжає.

- Немає хлопця. 
- У такої гарної дівчини немає хлопця?
Здається він не вірить.

Так. Не має у такої дівчини хлопця і мабуть, ще довго не буде. Бо я ж тебе кохаю. Тебе. Чуєш. Ти мене чуєш?

Нічого він не чує. Не здогадується він. 
Не мовчи, скажи йому усе Настя. Скажи.

Ні не буду. Не зараз. Не можу.

- Ти вже йдеш? - кличуть його друзі.

- Йду. Я найду тебе.

Це він їй? Це їй таке каже?

До побачення. До побачення. 
Плаче Настя. Чому вона постійно плаче. Все ж добре. Все наче добре...

Кінець