Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

        Знов    ступор .    Та    що    ж    це    за    лишенько?   Що    він    собі    дозволяє?   Розумію,   що    вибору   мені    не   залишили.   І   бандюган    має    рацію ,   я   зараз    майже    гола.   А    крім    нього    там    ще   один   нахабний    придурок    і    як    мінімум    чотири     охоронці.      Краще  не    нариватись,    а   перевдягтись    і   спуститись.   Можливо    вдасться    нормально ,   спокійно    поговорити   і    я    зрозумію    що    йому    від   мене    потрібно.    Одягаю    білизну   і  сукню ,   а   панчохи   нехай   собі    одягає.   На    голову.   Одяглась ,    а    вийти   страшно.   Я    виросла    серед    бандитів ,  але   вони   були   свої    і      я    знала   що    від    них    можна    чекати,   на    відміну    від    цих.   А    можливо    спробувати    домовитись    з    ними?     Можливо    саме    вони    зможуть     мені    допомогти?    Ця    думка    трохи    заспокоїла    і    дала   надію.   А    ще ,   бородатий   демон   не    зачинив    двері...   Тобто    якщо    не    нариватись    а    прикинутись    покірною ,   в    мене    з'явиться    шанс    на    втечу.   

       Важко    видихаю    і    виходжу    з    кімнати.    Вкінці    довгого    коридору   сходи    вниз   і    вгору,   не    схоже    що    є    третій    поверх ,   мабуть    там    горище.   Спускаюсь    вниз    і    чую    чоловічі    голоси.   Чим    ближче    підходжу,      тим   чіткіше   розбираю    слова... 

     -  Чому   б    просто   не    пристрелити    його ?   Ця    наволоч    вбила  твою   матір   і   ще   стільки   хороших   хлопців.   Він    забрав   все    що    в   нас   було.    Через   нього   ти   був    змушений   поїхати. 

     - Максе ,   ми   хто   завгодно ,   але    не    вбивці .    А    з    Охотським    я    поквитаюсь    іншим   способом.   Він    сам    проситиме    смерті. -  гарчить   бородач   і   в    мене   по   спині    пробіг    холодок.   Хотілось    розвернутись    і    втекти.   Матінко,   куди    я    потрапила?    Реально    дуже    страшно.   Особливо   коли    вони    мене    помітили ...   Їх    було    четверо    і    всі    погляди    втупились    в    мене.   Дивляться    так ,    наче    я    шматок    м'яса.  Здобич    для    шакалів.   Особливо    небезпечним    і    хижим     поглядом    мене    міряє    так    званий   господар. 

        - Потім    поговоримо   Максе.   Я   зараз    зайнятий.   Зроби    все    про    що    ми    домовлялись.   Ввечері    відзвітуєш.  

        - Та    бачу    я    чим    ти    зайнятий . -  кривиться    той    що  Макс .  -  Ти    ще    проблем    наберешся    через    неї.   Згадаєш   моє    слово. -  розвертається    і     йде    разом    з    охоронцями .      Ми    з    хачиком    залишились    наодинці.   

       - Так    набагато    краще    лялечко. Тільки    розпусти    волосся.  - безсоромно    оглядає    мене    з    ніг    до    голови.  Потім    підходить   і   сам   стягує    з   волосся    резинку .   На   обличчі   з'явилась   легка   посмішка.   Видно   що   я   йому    подобаюсь.  -  Щоб    більше    я    не    бачив  ,  що   ти    напівголою   крутиш   своїм   задом    перед    мужиками. - в    мені   прокидається    торнадо    і    я    з    усіх    сил    намагаюсь    триматись,   щоб    не    злити    бандюка.  -   Спершу    давай   познайомимось    нарешті.   - посміхається    і    підходить    ближче .   Гарна    посмішка .  -  Мене    звуть    Емір    Шахін .   - бере   мою    руку .   Емір...  Здається    я    вже    десь    чула    це    ім'я .   -  А   як   тебе    звуть   красуне?  - прикольно,   спершу   викрав ,   потім   замкнув   в   своєму   бандитському   логові,  примусив   з   ним    обідати   і    тільки    тепер   запитує    ім'я. 

     - Лі... Ліна.   Мене    звуть    Ліна.  - він    примружив    очі ,   наче    намагається    прочитати    думки. 

     - Добре... Ліна ,    давай    будемо    обідати.  -  допомагає    мені    сісти    за   стіл   і    сідає   навпроти.  - Смачного.  -  каже   і   починає   їсти.    Він   знущається ?   Думає   що    мені    зараз    шматок   в    горло    полізе?   Відчуваю    що    моя    витримка    на    межі.  - Чому    не    їси?    Якщо   в   тебе    якась    дієта ,   чи    алергія  ,   чи   просто    надаєш   перевагу    якимсь   конкретним   стравам ,   говори    мені.    Я    повідомлю    про   це    кухарку   і   надалі   вона    готуватиме   тобі   що    захочеш.    А    сьогодні    вже    вибач  ,   буде    так    як  є .  - все!   В    голові    стався    вибух! 

      - Надалі?   Ти    знущаєшся?   - підіймаюсь.  - Щиро    дякую    за    гостинність,   та    мені    пора    додому.   

     - Сядь!   - так    гаркнув ,   що   я    підскочила  ,   але    не    сіла. 

      - Та    пішов    ти ...   Хто    ти    такий ,   щоб    так    зі    мною   розмовляти   і   тримати    силою    в    своєму   домі?  

      - Сядь! - ще   раз   гаркнув   і   наче   так  собі  , без   певного   наміру,    дістав    пістолет    і    поставив    на    стіл    поруч    з    своєю    тарілкою. -  Хочеш   спершу    поговорити?    Добре.   -  теж   підіймається   і   йде   до    мене    залишивши   пістолет    на    столі.  От   дурень.   Роблю    два    швидкі    кроки ,   хапаю    зброю    і    цілюсь   в    нього.   Емір   скептично    підіймає    брови.  -  Ну  ж  бо,  чого   застигла?   Стріляй!   - і   наближається. 

       - Я   вистрілю!   Не    підходь. - кричу    але   розумію ,   що    не    зможу    вбити    людину.   Навіть   таку    як    цей    бандит. 

       - Якби    хотіла ,   вже    б    це    зробила. -  на    мій    крик    прибіг   охоронець  ,   та    Емір   зупинив    його    виставивши    долоню. 

      - Іди   Саша.   Вийди   з    будинку   я    сказав!   - гаркає    охоронцю   і    той    слухняно    виконує.  Тоді   робить    ще    крок    до   мене.  - А   знаєш    красуне,   в    мене    з'явилась    одна    ідея.   Як    щодо   веселощів?  - різко    вивертається    і    опустивши   мою    руку    з    пістолетом   стає    за    моєю    спиною     впритул.   Зброю    тримаємо    разом,   його   долоня   зверху    на    моїй.   -   Любиш    екстрим    лялечко?    - мене    трусить    наче    при   лихоманці . -   Якщо   зброя    в    руках ,   значить    вона    зобов'язана     вистрілити.   Правда?  -  приклавши   трішки   зусилля   підіймає   наші   руки   і  вивернувши   направляє    пістолет     на    мене ,    потім    на    себе. - В    барабані   тільки    один    патрон.    Випробуємо    удачу?   Прикинусь    джентльменом.  Перший    постріл    твій.   -  я    починаю    ще    сильніше    тремтіти    від   страху ,   адреналіну    і    ще    чогось    незрозумілого.   -  Давай !   Якщо    тобі    пощастить ,   будеш    вільна.