Ісабель Альєнде - Японський коханець

з ним, що одного разу попросив, аби я одружився з тобою, коли ти овдовієш. Він не хотів кидати тебе напризволяще.

— Геніальна ідея! Чому ж ти не зробив мені пропозиції, Ленні? Ми були б чудовою парою. Підтримували б одне одного, як Натаніель і я.

— Я гей, Альмо.

— Натаніель також. У нас був би білий шлюб, без ліжка — ти вів би власне сексуальне життя, а я продовжила б своє з Ітімеєм. Це було б зручно, оскільки ми не можемо виставляти свою любов напоказ.

— Ще не пізно. Чи бажаєш ти вийти за мене заміж, Альмо Беласко?

— Але ж ти сам казав, що скоро помреш! Я не хочу овдовіти вдруге.

Обоє вибухнули сміхом, який спонукав їх піти до їдальні подивитися, чи немає в меню чогось спокусливого. Ленні запропонував Альмі руку, і вони потупцювали заскленою галереєю до головного корпусу — колишньої оселі шоколадного магната, почуваючись старими та веселими й запитуючи себе, чому точиться стільки розмов про печалі та хвороби, замість говорити про щастя. «Що робити з цим безпричинним щастям?» — спитала Альма. Чимчикували непевною ходою, підтримуючи одне одного, трохи зіщулені, бо вже закінчувалася осінь, схвильовані виром невідступних, сповнених любові спогадів, охоплені почуттям спільного щастя. Альма показала Ленні рожеві волани, що майнули в парку, але видовище тривало лише мить, і, можливо, то була не Емілі, котра провіщала нещастя, а інший привид, яких у Лак-хаузі не бракувало.

Японський коханець

У п’ятницю Ірина Базілі приїхала до Лак-хаузу рано, щоб до початку робочого дня глянути одним оком на Альму. Жінка вже не потребувала її, щоб убратися, але була вдячна, коли дівчина забігала на першу ранкову чашку чаю. «Одружися з моїм онуком, Ірино, ти зробиш послугу всій родині Беласко», — не вгавала Альма. Ірина мусила б пояснити, що ніяк не може подолати страхи минулого, але, якби згадала про це, то згоріла б від сорому. Як було наважитися сказати старій, що сховані зазвичай у своїх лігвах, виплодки її пам’яті витикають черепашачі голови, щойно вона схоче віддатися коханню з її внуком? Сет розумів, що Ірина не готова говорити, й припинив наполягати на консультації психіатра; вдовольнявся тим, що був її повірником. Що ж, можна зачекати. Ірина запропонувала йому кінську дозу: дивитися разом зняте її вітчимом відео, яке досі поширювалося в Інтернеті, змушуючи Ірину страждати, але Сет боявся, що, випущені на волю, ці страхіття стануть неконтрольованими. Його метод лікування полягав у тому, щоб просуватися поволі, з любов’ю й добрим гумором, тож рухалися вони, наче в танці — два кроки вперед, один назад, але спали вже разом і незрідка прокидалися, лежачи в обнімку.

Того ранку Ірина не застала Альму в помешканні, не було й сумки, з якою та вирушала на таємні побачення, ані шовкових нічних сорочок. Вперше не було й портрета Ітімея. Дівчина здогадувалася, що Альминої автівки на парковці теж немає, проте не сполошилася, бо Альма вже твердо стояла на ногах, і виснувала, що Ітімей, либонь, чекає на неї. Отже жінка не сама.

В суботу Ірина не мала чергування в Лак-хаузі й спала до дев’ятої ранку — таку розкіш дозволяла собі у вихідні відтоді, як оселилася в Сета й припинила мити собак. Він розбудив її, принісши в ліжко кухоль кави з молоком, і присів поруч, щоб разом спланувати день. Сет повернувся з гімнастичного залу, щойно з-під душу, з вологим волоссям, збуджений після вправ, не підозрюючи, що у них з Іриною не буде жодних планів на цей день, який стане днем прощання. Задзвонив телефон: Ларрі Беласко повідомив синові, що бабусина автівка з’їхала з заміської траси і впала в яр з п’ятнадцятиметрової висоти.

— Вона у реанімаційному відділенні головної лікарні округу Марін, — додав Ларрі.

— Щось серйозне? — сполошився Сет.

— Так. Автівка перетворилася на брухт. Не розумію, що мама там робила.

— Вона була сама, тату?

— Так.

Коли приїхали до лікарні, Альма була притомна й при добрій пам’яті, хоча доза знеболюючих препаратів, які через крапельницю вливали їй у вену, за словами лікаря, звалила б віслюка. Альма не могла уникнути удару. Якби машина була важчою, можливо, він був би не такий потужний, але маленький «смарт» лимонного кольору розбився, і її, прив’язану паском безпеки, сплющило. Поки решта родичів журилася в чекальні, Ларрі пояснив Сетові, що існує крайній спосіб: зробити Альмі розтин, повернути зміщені органи на їхні місця й тримати рану відкритою кілька днів, поки спаде запалення і вдасться провести хірургічне втручання. Потім можна буде прооперувати поламані кості. Ризик, дуже великий, якби йшлося про молоду людину, набагато зростав у випадку Альми, якій було за вісімдесят. Хірург, котрий прийняв її до лікарні, не наважувався на таке. Кетрін, яка приїхала негайно разом з Ленні Білєм, вважала таке втручання непотрібною жорстокістю; залишалося підтримувати Альму так, щоб їй якнайменше дошкуляв біль, і чекати кінця, що не забариться. Ірина залишила Кеті з родиною обговорювати ідею транспортування Альми до Сан-Франциско, де існувало більше можливостей, а сама тихенько зайшла до палати.

— Вам боляче? — прошепотіла дівчина. — Зателефонувати Ітімею?

Альма дихала з допомогою кисневої подушки, але була сама й на мигах показала Ірині, щоб та наблизилася. Ірина намагалася не думати про понівечене тіло під ковдрою, зосередилася на обличчі — неушкодженому й начебто покрасивілому.

— Кірстен, — пробурмотіла Альма.

— Ви хочете, щоб я привезла Кірстен? — здивувалася Ірина.

— І нехай мене не чіпають, — виразно проказала Альма, перш ніж, знесилена, заплющила очі.

Сет зателефонував братові Кірстен, і надвечір той привіз її до лікарні. Жінка сіла на єдиний у палаті стілець, терпляче чекаючи вказівок, як робила це місяцями в майстерні до того, як почала працювати з Кетрін Хоп у клініці болю. В якусь мить, коли крізь шибку вже пробивалися останні сонячні промені, Альма прокинулася від одурманюючого сну. Обвела поглядом усіх, хто зібралися біля неї, силкуючись упізнати родину, Ірину, Ленні, Кеті й, здавалося, пожвавішала, угледівши Кірстен. Та наблизилася до ліжка, взяла не під’єднану до крапельниці Альмину руку й почала обціловувати від пальців до ліктя, сумно запитуючи, чи Альма, бува, не захворіла, чи вона одужає, й весь час повторюючи, що сильно її любить. Ларрі спробував був відсторонити Кірстен, але Альма ледь чутно попросила залишити їх наодинці.

Перші дві ночі в палаті почергово чатували Ларрі, Доріс і Сет, але на третю Ірина зрозуміла, що рідні вже на межі сил, і зголосилася посидіти з Альмою, яка після появи Кірстен