Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Ти вже не любиш нашого тата? — запитала дев’ятирічна Бесс.

— Я люблю лорда Босвелла, Бесс. Але ми з твоїм татом залишимося друзями. А тепер ходімо, маленькі мої. Адже тут холодно. Ходімо до зали.

Вони привели дітей у затишну кімнату з великим каміном, і слуги подали їм розведене водою вино й солодкі пироги.

— Дайте вас усіх роздивитися, — радісно промовила Кат. — О, Джеммі! Як ти виріс! Ти був не вищий за мене, коли ми востаннє бачилися.

— Наступної осені я поїду в Абердин навчатися в університеті, — гордо відповів він їй. — Покину наших кузенів Роусів навесні, коли Роберт стане їхнім служкою.

— Я так пишаюся тобою, — сказала Катріона синові, і той, геть забувши про свою статечність дорослого, обійняв її.

Графинин погляд затримався на двох молодших синах — семирічному Колінові та шестирічному Роббі. Колін уже слугував у графа Роуса й починав набувати лиску маленького дворянина, на відміну від молодшого брата, що залишався в Ґленкірку й досі був маленьким грубуватим горянином.

— А чому Аманда й Мораґ не приїхали? — запитала Кат.

— Вони ще замалі, — пояснив Роббі, почуваючись дуже дорослим.

Бесс метнула на нього зневажливий погляд, і цієї миті вона стала така схожа на свою бабусю Меґ, що Кат не змогла стримати сміху.

— Господи, люба моя! Як же ж ти схожа на Меґ. За кілька років станеш справжньою красунею.

Бесс зашарілася саме так, як личило леді, і пояснила:

— Бабуся Меґ сказала, що не переживе Різдва без нас усіх і що ти її зрозумієш, якщо вона залишить Аманду й Мораґ удома.

— Я розумію, любенька, і я така рада бачити вас чотирьох! Скільки ви зможете тут пробути?

— Ми з Колі маємо повернутися в Единбург до Роусів не пізніше, ніж через тиждень після Дванадцятої ночі, — відповів Джеймі. — Бесс і Роббі можуть залишитися зимувати.

— Босвелле, ну ти й поганець! Чому ти мене не попередив? Ми маємо найняти викладача! Бесс і Роббі не можуть закинути навчання на всю зиму.

Він засміявся.

— Якби я тебе попередив, це не було б сюрпризом. А що стосується викладача — я сам навчатиму дітей узимку.

Френсісові Гепберну страшенно сподобалося жити в Ермітажі з дітьми Кат, і в нього розкрилася широка нова грань характеру. Він любив дітей і добре вмів поратися з ними. Спершу розгублені через віддаленість батьків, юні Леслі з Ґленкірка швидко заспокоїлися та насолоджувалися життям в Ермітажі й спілкуванням із графом. «Як шкода, — із сумом думала Кат, — що Марґарет Дуґлас забрала своїх дітей від їхнього батька».

А вже в темряві ночі, заглибившись у неї, Босвелл вигукнув:

— О, ясочко моя, лебедонько! Подаруй мені синів і дочок, таких, як у Ґленкірка! Вдячних дітей, наших власних, яких ми виховуватимемо в новому столітті, що от-от настане.

Вона хотіла б цього. О Боже, як їй хотілося відчути його дитину в себе під серцем! І якби вона могла сподіватися, що король пом’якшиться, якщо вона завагітніє, то так би й зробила, але, надто добре знаючи Джеймсову підступність, Кат чекала. Тепер король використовував її проти Босвелла, а якби вони з графом стали батьками, їхня дитина була б найціннішою картою в руках короля. Вона остерігалася, щоб не дати йому цієї карти. Однак серце їй боліло — так відчайдушно вона бажала дитину від Френсіса Гепберна.

Розділ 30

На Різдво, коли мешканці Ермітажу зібралися за обіднім столом, прибули двоє посильних з емблемами герцога Леннокса. Босвелл кинув святкування й усамітнився з тими чоловіками майже на годину. Повернувшись, він тихо сказав Кат:

— Рано-вранці я маю їхати в Единбург. Не кажи нічого дітям, не хочу псувати їм свято.

Він скінчив обід, а потім гукнув синів Леслі:

— Ходімо, хлопці! Я ж обіцяв пограти з вами в керлінг. Кат, кохана, будь ласка, потурбуйся про людей Леннокса. Бесс, ходімо з нами, надихатимеш нас на великі перемоги.

Кат простежила, щоб герцогових посильних добре погодували й дали їм теплі ліжка на ніч та щоб добре подбали про їхніх коней. Потім, загорнувшись у свій плащ, вона пішла до маленького ставка в лісі побіля замку, де граф та її сини грали в керлінг. Навіть маленькій Бесс дали мітлу, і та несамовито гасала по кризі: її темно-каштанові кучері маяли, щоки порожевіли, карі очі блищали. «Годі збагнути, — думала Кат, — хто більше насолоджується цим днем, Босвелл чи діти». Він був дуже гарний у своєму кілті, грав в одній команді з Бесс проти трьох хлопчиків. Кат голосно вболівала за них усіх, її серце просто розривалося від щастя. Саме цього вона хотіла понад усе — своїх дітей і Френсіса Гепберна. І на цю коротку мить вони були з нею.

Увечері, повкладавши дітей спати, вони сиділи вкупочці в її спальні у великому кріслі перед каміном. Довго нічого не говорили. Він неуважно гладив її гарне волосся, і, нарешті, промовив:

— Леннокс каже, що Мейтленд намагається вмовити Джеймса призначити ціну за мою голову. Мейтленд святкує Різдво в Голіруді з їхніми величностями. От гімнюк! Він прагне найвищих висот, справді прагне, той майстер Мейтленд. Мені слід завтра поїхати в Единбург і розв’язати цю справу раз і назавжди. Якщо я зможу побачитись із нашим королівським кузеном, можливо, мені вдасться переконати його змінити оті вперті думки.

— Френсісе, зустрінься з ним у присутності королеви також. Він не наважиться при ній називати справжню причину, чому він нам відмовляє. Вона молода, і в неї добре серце. Вона проситиме за нас, бо ми обоє їй подобаємося. Єдине, що нам потрібне, — підпис короля на проханні про розлучення, — мій дядько Чарльз каже, що кардиналів представник чекає в Единбурзі, готовий завершити цю угоду. Одна мить слабкості з боку Джеймі, і ми зможемо хутенько одружитися, перш ніж він устигне передумати!

Босвелл усміхнувся.

— А Леслі часом не родичі Медичі? Ви знаєтеся на інтригах. — Він почав пестити її руками, і Кат задоволено зітхнула.

— Ти встигнеш повернутися до Нового року? — запитала вона. Його губи намацали м’який вигин між її плечем і шиєю, і він поцілував її.

— Я не знаю, Кат. Якщо мене не буде, подарунки для дітей у моєму гардеробі, а для тебе… — Він затнувся. — Ні. Я не скажу тобі, бо хочу сам тобі його віддати. — Він повернув її обличчям до себе, поцілував, а потім поставив на ноги. — Ходімо в ліжко, люба.

Вона скинула вузенькі стрічки-бретельки з плечей, і її нічна сорочка впала додолу.

— Тебе дуже довго не буде, Босвелле? — Вона пірнула