Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Скинувши одяг, він ліг поруч і пригорнув її до себе.

— Я не знаю напевно, на скільки туди їду, — сказав він хрипко, відчуваючи, як розпалюється в ньому жага до неї.

В її очах заблищали сльози, але він витер їх поцілунками. Вони любилися, а потім вона ридма ридала в його руках.

— Що ти робиш зі мною, Френсісе? Чому ти вмієш торкатися мене так, як ніхто ніколи не торкався раніше?

— Ти не хочеш плакати й кричати водночас? — запитав він. — Я хочу! Як на мене, це щось схоже на кохання. — Граф ніжно поцілував її. — Трясця, я не хочу тебе залишати навіть на кілька днів!

Але він залишив її, виїхав іще вдосвіта. Катріона стояла сама перед вікном своєї спальні в холодній грудневій пітьмі і, стискаючи на грудях накидку, дивилася Френсісові вслід. Вона й досі відчувала дотик його жорстких губ.

Проводжаючи коханого поглядом, Кат молилася, щоб король пом’якшав. Джеймс не міг бути настільки впертим і не розуміти, що вона будь-що не покине Френсіса Гепберна. Можливо, Джеймса почала вже втомлювати ця війна.

Увечері 27 грудня Френсіс Гепберн, Александер Гоум, чоловіків із сорок прикордонників та їхніх прибічників проскочили крізь стайні герцога Леннокса й дісталися до входу в палац Голіруд. їхньою першою метою був Джон Мейтленд. Однак, завернувши за ріг погано освітленого проходу, вони заскочили зненацька хлопчика-пажа, який із переляку скрикнув.

Мейтленд, почувши крик і тупіт багатьох ніг, утік до своєї найдальшої кімнати. Леннокс наказав виламувати двері, але граф Босвелл, лорд Гоум і Геркулес, а з ними й більшість чоловіків попрямували далі, сподіваючись потрапити в королівські апартаменти.

Мейтленд спустив одного зі своїх слуг із вікна, наказавши йому дзвонити у дзвони. Почувши дзвін, мешканці Единбурга повибігали зі своїх будинків і поспішили до палацу.

Лорд Гоум тягнув Френсіса Гепберна за руку.

— Ходімо, чоловіче! Гра скінчилася!

Але Босвелл відчайдушно опирався.

— Ні! Я повинен дістатися до Джеймі. Чорт його бери, Сенді! Я обіцяв Кат!

Геркулесові довелося застосувати свою велетенську силу, щоб повернути брата до себе обличчям.

— Слухай, ти, закоханий телепню! А що з нею буде, коли я привезу їй твоє тіло? Тікаймо, брате! Потім спробуємо ще раз. — Він потягнув графа, який затято опирався, по коридору.

Кат була така рада його благополучному поверненню, що розчарувалася значно менше, ніж Босвелл сподівався. Хоча сам лорд неабияк розлютився.

— Я хотів уступити в новий рік, знаючи, що ми могли б призначати дату весілля, — скаржився він.

— Не турбуйся, коханий. До цього самого часу наступного року все вже розв’яжеться, і то напевно, — заспокоювала його Кат. Притягнувши голову коханого до себе, Катріона пристрасно поцілувала його. — Тепер вони не зможуть нас розлучити, — палко прошепотіла вона. — Ми належимо одне одному.

У Новий рік граф Босвелл вручав подарунки своїм робітникам, орендарям і слугам. По обіді він дістав змогу залишитися наодинці з Кат і дітьми. Юні Леслі, хоча й намагались якомога приховати радісне хвилювання, нетерпляче чекали подарунків, як і будь-які інші діти.

Джеммі ледве міг повірити, що молодий рудий жеребець, який гарцює у дворі, тепер справді належить йому.

— Це син мого Валентайна, — усміхнувся граф. — Я назвав його Купідон.

Дочці Кат Бесс він подарував чудовий плащ із бордового оксамиту, оздоблений м’яким світло-сірим кролячим хутром, із невеликою золотою застібкою, цяцькованою рубінами. Колін Леслі, придворний-початківець, отримав круглу золоту брошку з емблемою клану, якою слід було сколювати накидку. На ній був зображений грифон із сапфіровими очима. Роберт Леслі отримав цуценя скай-тер єра, яке десять тижнів тому народила Босвеллова улюблениця.

Діти були в захваті. Бесс одягла свій плащ, Колін приколов на плече брошку, Роберт знайшов повідець для свого цуценяти, і всі вони побігли у двір дивитися, як Джеммі об’їжджатиме свого нового коня. Босвелл і Кат поблажливо спостерігали за ними кілька хвилин, а потім повернулися одне до одного.

Він мовчки простягнув їй пласку скриньку. Кат нетерпляче відкрила її й захоплено зітхнула. На білій атласній підстилці лежав важкий золотий ланцюжок із круглим кулоном також із золота. На кулоні був зображений великий лев, що стояв на задніх лапах, облямований вкритою діамантами стрічкою. У лева були смарагдові очі та розмаяна грива, всипана діамантами.

— Ти не проти, щоб я позначив тебе своїм звіром? — запитав лорд.

— Яз гордістю носитиму лева Гепбернів, — відповіла графиня.

Вона витягла ланцюжок із кулоном зі скриньки й простягнула Босвеллові.

— Застебніть його на мені, мілорде.

Коли він виконав це прохання. Кат помилувалася перед трюмо, потім підійшла до столу й узяла останню коробку, що залишалася на ньому. Вона простягла її графові. У ній лежав великий золотий перстень зі смарагдом, на якому була вирізьблена печатка.

— Смарагди символізують відданість, — промовила вона тихим голосом. — Але почекайте, мілорде. Я також маю дещо для вас. — Опустивши руку в капшук, що висів у неї на талії, вона витягла просту золоту каблучку.

Босвелл тихо засміявся, дістав схожу каблучку зі свого капшука й простягнув їй. Кат заплющила очі, і на них виступили сльози.

— Трясця, Босвелле! Я хочу за тебе заміж якнайшвидше. Чорти б його вхопили, того Джеймса Стюарта! Як я його ненавиджу!

Він притиснув її до себе.

— Бідолашна моя кохана дівчинко, — мовив він. — Тобі від цього важче, ніж мені. Як шкода, що наш наліт не вдався. Якби Джеймс не був такий смердючий скнара, прохід освітлювався б краще й той дурний хлопчисько не закричав би.

Вона пирснула сміхом. Міркування про те, що саме жадібність короля спричинила всі їхні страждання, здавалося сміховинним. Немов прочитавши думки коханої, Френсіс засміявся разом із нею. Однак сміятися їм довелося недовго.

Рано-вранці 11 січня до Ермітажу примчав змучений гонець. Король особисто написав указ, який обіцяв винагороду тому, хто вб’є графа Босвелла.

Вражені, вони не могли повірити, що Джеймс на таке здатен. За словами посильного, Мейтленд добряче настрахав короля після нальоту 27 грудня й переконав Джеймса, що кузен прагне вбити його та посісти трон. Зрештою хіба Босвелла не називали некоронованим королем? Найрозсудливіше, що міг би зробити король, — убити Босвелла, перш ніж Босвелл уб’є його.

Френсіс Гепберн скочив на коня й помчав до столиці. Він хотів спробувати залагодити це питання особисто зі своїм кузеном. Проте був змушений повернутися до Ермітажу, коли король виїхав по нього з великим загоном солдатів. У гонитві за Босвеллом Джеймс ускочив на своєму коні в болото й мало не потонув. Це не поліпшило стан справ. Знову поновилися розмови про чаклунство.

Наступні три місяці між королем і його кузеном панував вимушений мир: на терени Шотландії