Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

Двері купе з гуркотом відчинилися.

- Ваші квиточки, - сказав суворий провідник в синій формі.

***

Ні, ну це все я навмисне. Коли я буду старим та немічним, обов'язково заведу собі крісло-гойдалку, камін, новенький ноутбук і буду писати страшилки про людей, які невчасно лізуть в твоє життя і порушують всі підступні плани.

Історії будуть об'ємні і емоційні, тому доведеться частенько вставати, щоб перекусити і розім'яти кісточки. Правда, перед цим доведеться гарненько розштовхати нахабного Віталіка, який буде всієї чималому тушкою лежати у мене на колінах.

Що? Коліна не гідні? Ну не знаю, поки що жодна з дівчат не скаржилася. А якщо котик краще жінки, то я не згоден. Все ж ніколи зоофілією не страждав. І не бачив теж.

У підсумку нічого не залишалося, крім як лежати на своїй полиці, тупо вирячився в телефон і проклинати провідника. Десь на краю свідомості промайнула думка, що треба було відшукати місце поромантичніше, не всі дівчата люблять цілуватися саме в потязі. Але... Віта явно була не проти. Однак чортів провідник все зіпсував. Після перевірки квитків, вона прошмигнула до себе на полицю і більше не виявляла ніякого бажання спускатися.

Гаразд, ми не пубертатні самці, ми почекаємо. Хоча...

Чомусь перед уявним поглядом з'явилася нахабна морда Віталіка. Ось цей точно не замислювався б, як дотримати протокол. Поцупив б панночку за холку куди-небудь на дах і я-я-як... Владний герой нашого часу, нічого не сказати.

Зрозумівши, що думки пішли по якомусь вже зовсім збоченому шляху, я обережно встав і глянув на Віту.

Спить. Тихо-тихо, як миша. Що ж, мабуть, і мені варто відпочити. Раз вже вирішив пограти в суміш лицаря і дракона, треба хоча б виспатися.

Поправивши на Віті зісковзнувшу ковдру, я вимкнув свій телефон і ліг спати...

Прибуваємо до третьої години ночі. Моторошно незручний час доби. Прокидатися не хотілося. Зате хотілося крикнути: «Гей, машиністе, повертай, їдемо назад до Києва».

Але нажаль. Довелося вставати, будити Віту. В процесі побудки отримати з розмаху по морді. Остаточно прокинувшись, це чудовисько в жіночому вигляді лопотіли:

- Ой, випадково, вибачте... Хм, а вам йде.

Вибачення вийшло таке собі, тому що по очах я бачив, що Віта зовсім не кається у скоєному. Мовляв, це тобі за сон в одному ліжку, сволота.

Добиралися на таксі. Віта згадала, що вдома їсти нічого, а рано чи пізно захочеться. І взагалі стала похмуріше хмари - мабуть, представляючи розгром в квартирі. Довелося всіляко підбадьорювати і вмовляти, що нічого страшного не сталося. Головне, що всі живі і здорові. І... інші дурниці в такому роді. Не знаю, утішив чи, але увагу явно перевів.

Марія Семенівна, пильна сусідка Віти, зустріла нас в бордовому халаті, тапках з мишками і з цигаркою на довгій паличці.

- Здрастуй, Виточко! Сонце ти моє ясне, так швидко примчала! Завжди знала, що ти золота дівчинка! А це що за чоловік з тобою? Наречений?

- Ні, - ніби прокинулася Віта від довгого сну, не давши мені вимовити й слова. - Це мій начальник, Руслан Віталійович.

Сусідка здивовано зігнула тонкі брови. Так і читалося: «Так-так, звичайно, саме начальники і мчать зазвичай зі своїми підлеглими в інше місто серед ночі». Хотів додати, що не тільки начальник, але і, наприклад, співмешканець (на одній площі - факт), але не став. Про сусідку нічого не знаю. Можливо, Віта з нею у відносно непоганих стосунках, а мої слова можуть тільки все ускладнити.

Квартира Віти виглядал... неважливо. Шпалери спухнули, стеля залита, по швах прямо добре так пішло. Сиро, мокро і вкрай незатишно. Дивом не постраждали стаціонарний комп'ютер і диван біля стіни. А ось стінці не пощастило.

На кухні теж не надто радісно, ​​але все ж краще кімнати.

Оглянувши пануюче лихо, нехай і не особливо великих, але дуже малоприємних розмірів, Віта насупилася. Закусила нижню губу.

- Так, - спокійно сказав я, ставлячи сумки в безпечне сухе місце в коридорі. - Де в тебе тазики, миски, ганчірки та інше? Будемо боротися зі стихією.

Віта спантеличено на мене глянула, потім грюкнули віями і, схаменувшись, помчала в ванну.

- Сюди! - долинув її голос.

Загалом, наступні дві години ми намагалися привести квартиру в порядок. Ну як... відносний порядок. Щоб під ногами не плюхалося, зі шаф не текло, а з люстри томно не падали краплини.

Може бути, як герой-коханець я зараз і не дуже, зате бачили б ви, який з мене підлоготер!

Після того, як більш-менш вдалося привести все належний вигляд і випитої кави (дуже багато кави), випровоженної сусідки і рішення, що гори воно все вогнем, я зрозумів, що хочу їсти.

- Магазини далеко, - зітхнула Віта. - У всякому разі, ті, що будуть відкриті в такий ранній ранок.

- Пропонуєш страждати? - поцікавився я, сидячи на дивані і перегортаючи сайти з доставкою їжі. - Голодування дуже корисно після щільного сніданку, ти знала про це?