NatKo - Назад - це теж напрямок, NatKo

— Знаєш, ти більше не повинен тут бути.

— Ти теж, але ми тут. 

Посміхаюся, дивлячись на сцену. Мене оточує приємний звук гучних аплодисментів, котрі долинають навіть сюди, за куліси. Так, ми не в театрі і глядачів не так вже й багато, але моя перша группа сьогодні зробила важливий для себе крок. Після року навчання у них випускний. І я вирішив поставити з ними останню виставу, в якій рік назад приймав участь, як головний актор. Я жодного разу не пошкодував про те, що я тут. Глядачі в своїй більшості — це інші учені акторської школи або рідні та друзі тих, хто виступає на сцені. Вони мене не бачать. Декотрі навіть не знають, що я тут. 

— Олександре Євгеновичу, йдіть до нас, — головний актор хапає мене за руку та витягує на сцену. 

Я з посмішкою дивлюся в зал, роблю поклон, тримаючись за руки зі своїми студентами. Всі обличчя глядачів зливаються, пливуть за склом окулярів. Але потім погляд зупиняється на Ернестові, що аплодує так, наче хоче відбити собі руки. Поруч з ним Марк, з фіолетовим волоссям показує мені два великих пальці догори. Влада та Оля пищать, як скаженні. На хвилинку подих перехоплює від суму, бо серед них немає Оксани. 

Але це відчуття швидко зникає, тому що я знаю, що подруга тільки почала приходити до норми. Для мене важливо, щоб вона добре себе почувала. Коли ми розмовляли вчора через відеозв’язок, я не міг нарадуватися тому, що вона вже виглядає по-іншому. Зарудна підстриглася, залишаючи коротку кучеряву стрижку. На ранкових фото вона схожа на руду кульбабку з похмілля. Її щічки повертаються на законне місце на обличчі, а кінцівки не схожі на дві палки. Так, роботи ще багато. Але найголовніше, що Оксана тепер нормально їсть. Вчора хвалилася цілою тарілкою смаженої картоплі. Подруга кинула палити та взагалі не вживає алкоголь. Вони з Джипсі довго гуляють вранці, і Оксана мені завжди записує відео з цих прогулянок. Оксана не повернулася на навчання до університету, але потрапила на курс по створенню контенту. Тепер вона вивчає те, що їй хочеться, а не те, що вибрали за неї батьки. Так, її тато трохи марудив з цього приводу. Але Оксані вдалось йому довести, що жінка — це не тільки борщ, діти та брудна білизна. Кожна жінка, як і кожен чоловік не повинні ставати жертвами стандартів. Її блог набирає популярності. Виявляється, проблема розладу харчової поведінки — це дуже розповсюджена проблема, на жаль. І люди по всій країні стикаються з тими, хто вказує їм, якої ширини повинна бути талія. А ще Ксю знайшла собі хлопця. Взагалі не її типаж: високий і худий, як шпала, в окулярах, вчиться на лікаря та червоніє від компліментів. Але це все не важливе, бо він її любить. 

— Він стільки разів на день називає мене гарною, що я й сама починаю в це вірити, — сказала Ксю по телефону. — А ще він коментує всі мої фотки. 

— І ніяких тобі товстих рук і фотошопу? — тепер я майже завжди сміюся, коли балакаю з найкращою подругою.

— Ніяких, — задоволення в її голосі, здається, можна помацати руками. 

І це переповнює мене щастям. Оксана Зарудна заслуговує найкращого хлопця. А ні, вибачте, найкращий хлопець стоїть зараз там, серед глядачів. В нього біле волосся, широченна посмішка і незвичайне ім’я. Коли я нарешті сходжу зі сцени, Стежка міцно мене обіймає.

— Я тааак тобою пишаюсь, — шепче він.

— Дякую, — я вже не так знічуюся, коли він це робить на людях. 

— До речі, в мене для тебе щось є, — Ернест дістає невелику коробочку. — Не дивись такими великими очима, це не обручка.

— Нічого вони не великі, — я трохи нервово сміюсь. 

А в коробочці ключ з брелком в вигляді інопланетянина. Я дивлюся на нього, як дурний.

— Не розумію… — піднімаю погляд на Ернеста.

— Саш, це ключ від моєї квартири. Від серця ти вже давно забрав, тому я вирішив, що цей теж повинен бути у тебе.

— Ти хочеш жити разом? — в мене пересихає в роті.

— А ти?

— Авжеж! — в мене якась заторможена реакція. 

Я вже не чую слів Ернеста, бо Марк з’являється поруч, як чортеня з коробочки, і гучно відкорковує шампанське. Цей звук відлунює в моїй грудній клітині, резонує з сердцем. 

І, бляха, я здається знаю, що таке щастя. Це не місце, це навіть не людина чи подія. Це та іскра, відчуття всередині, котре з’являється від усвідомлення, що зараз все так, як слід. Це вміння зробити крок назад не тому що ти здаєшся, а тому що інколи треба трошки відійти назад, щоб краще роздивитись і побачити зображення під іншим кутом. Зробити крок назад ще не означає капітуляцію. Це просто, щоб змінити свій напрямок і піти далі вперед. 

Не бійся озиратися. Назад — це теж напрямок.