Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

Глава 39

Коли я з Колею зайшли до приймальні, там уже був Герман та Клим. Я вловила погляд Клима, він з цікавістю дивився на Колю. Погляд Германа був сумний, втрачений, не було тих іскорок, вони згасли. Він поглядав на мене. Я відчувала його погляд, коли він затримував його на мені. Чому він сумний, я не знала, але ж мені здавалось, що у нього все гаразд.

 

Герман, побачивши Лізу з хлопцем, якого вже бачив, зрозумів, що він не має шансів. Він так сподівався на цю зустріч. Він думав коли побачить Лізу, встане перед нею на коліна і проситиме вибачення. Проситиме, благатиме дати шанс. Він розповість, що Ланочки він показує її фотографії та каже це мама і вона незабаром приїде. Як же так, Лана чекає на маму, а мама з іншим. Що він тепер скаже Лані. Він розбив серце Лізі, а тепер і доньці. Невже вона розлюбила його, забула їх гарячі ночі кохання. Чому все так сталося, що за злий рок долі втрутився. Чому вона стала такою холодною і навіть не дивиться в його бік. Герман дивився на Лізу, мало не гіпнозом хотів зловити її погляд, вона тільки миттю подивилася. Ну ось і все, кінець історії кохання.

 

Нас запросили до кабінету нотаріуса, Коля залишився у коридорі. Клим і Герман чекали, поки я сяду, потім біля мене швидко примостився Клим, Герман сів навпроти.

- Що за амбал з тобою?

- Попрошу тиші. Довго ви збиралися щоб виконати останню волю Павла Олексійовича, – сказав нотаріус. Він відкрив конверт. - Попрошу тиші коли зачитуватиму, обговорите все потім.

Двадцять п'ять відсотків акцій він передав спільним дітям моїм та Германа. Якщо такого не буде протягом п'ятнадцяти років, то поділити між усіма порівну. Окремим пунктом, мене призначив до повноліття сина, про якого Герман не підозрював, керувати цими акціями. Мені та Климу по п'ять відсотків і п'ятнадцять Германові.

Я сиділа як ошпарена, я не очікувала що так все буде, певно я не правильно вирішила. Я маю сказати про дитину. Ні, я не повинна, моє рішення тверде.

- Ліза, ви чуєте? - Запитав нотаріус.

- Я хочу відмовитись від спадщини.

- Ви подумайте, перш ніж приймати таке рішення. І потім, хіба ви не разом?

- У нас тимчасові труднощі, - сказав Герман.

- Таке буває. Намагайтеся подолати їх. Так ось далі. Кожному, Павло Олексійович залишив лист, конверти запечатані, прочитаєте самі. Своїй дружині він ще за життя залишив частину будинку, інша частина належить Германові. І ще Тетяна Вікторівна має рахунок у банку, він її забезпечив і вона була з усім згодна. Все, я вас не затримую.

- Якось замала тато мені відстебнув, - сказав Клим.

Герман мовчав, я відчувала його погляд, але не могла на нього подивитись. Я приховала від нього сина. Я вирішила і не відступлю. Я підійшла до нотаріуса.

– Коли я можу оформити відмову.

- Подумайте і зателефонуйте мені за тиждень, я залишу для вас вікно у графіку.

- Не роби цього, - сказав Герман. Я мовчки вийшла з кабінету, навіть не глянула на нього.

- У що вирішуватимемо. Діток не передбачається між вами, - сказав Клим.

- Це той гад, - тихо спитав мене Коля.

- Так.

- Лізо, може ти хочеш йому відповісти? - Голосно запитав Коля.

- Так.

- Давай до стінки, - Коля не чіпаючи його, став наступати на Клима своєю величезною постаттю. Клим відступав назад і вперся у стіну.

- В чому справа? – розгублено запитав Клим.

- Руки убік, дівчина з тобою говоритиме.

Клим слухняно розвів руки убік. Я підійшла, і з усієї злості, що в мене назбиралася на нього, врізала йому між ніг коліном. Він завив і зігнувся.

- Упс . Співчуваю, - сказав Герман.

- Даремно, - я подивилася в очі Германові і пішла.

 Він не знає всієї правди, інакше в нього реакція була б друга. Я вийшла із будівлі.

 

Коля, доки всі були у нотаріуса, вирішив, що треба передати Германові свій номер телефону та з ним поговорити. Він на клаптику паперу написав номер. І ось тепер він пропустив Лізу вперед, а сам повинен віддати папірець.

- Зателефонуй після завтра, - тихо сказав і сунув клаптик паперу йому в руки.

Герман не зрозумів, навіщо він йому дав номер телефону. Він же його можна сказати суперник. Тепер Герман з нетерпінням чекав після завтра.

Сівши в машину Герман відкрив конверт прочитати останній лист від тата.

«Синку, ти повинен мене зрозуміти, чому я так розподілив акції. Онук чи онука це продовження мене, я їх не застав, мені дуже шкода. Я думаю дитина скоро народиться. З Лізою ти став іншим, вона гарна, тобі з нею дуже пощастило. Вона мама, тож більш чоловіка відповідальна, і тому я передав їй розпорядитися акціями дітей. Сподіваюся, їх буде хоча б двоє. Хочу і тебе похвалити, ти став відповідальнішим, сподіваюся коли мене не стане ти продовжиш справу мого життя. Боляче йти, коли стільки ще не зроблено.

Герман, якщо зможеш, налагодити стосунки з Климом, я не прошу його любити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍