Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

- Германе, поїхали додому до дітей, а потім приїдемо.

- Я буду тут. Схожу до доньки, думаю, туди мене пустять.

- Пустять, ми вже були там. Ми поїдемо треба дещо, Лізоньці привезти і дитині.

Герман був біля доньки, коли його покликали.

- Вона прийшла до тями, їй сказали, що сталося. Говорити лише про хороше. У жодному разі не мусолити тему інфаркту. Їй поки що не сказали, про ускладнення і все розкажуть потім. Зараз головне, щоб вона зміцніла.

- Мені не кажуть, що зі мною. Я пам'ятаю, що раптом почала провалюватися і все.

- Лізонько, все позаду. Ми разом, дочка на тебе чекає, як ти трохи зміцнієш її тобі принесуть. Я в неї був щойно, вона красуня, як і ти моє кохання.

- Германе, ти трохи посивів. Коханий, навіщо так хвилювався, я б не пішла від тебе та дітей нізащо. Мені з вами добре.

Герман після того, як сказали, що у неї був мікро інфаркт, звинувачував себе в цьому. Ймовірно, вона його перенесла, коли раптово пішла. Вона тоді була одна, і все болісно переносила у собі. Він хотів вибачитись ще раз. Але ця тема була табу.

Ліза знала, їй сказали що з нею трапилось. Герман свої думки тримав при собі. Йому сказав лікар, не треба згадувати погане минуле, не треба її нервувати.

За два тижні, ми були вдома. Я була повна сил та енергії. Ми жили в коханні. Герман обожнював нас, він був уважний і ніжний.

Він дуже змінився по відношенню до роботи. Батько би їм пишався.

Минуло чотири роки.

- Геро, у нас буде дитина.

- Як, тобі не можна, я був акуратний.

- А новий рік.

- Але ж це небезпечно для тебе.

- Прорвемося.

Герман хвилювався всю вагітність Лізи. Хоч лікарі й казали, раз так сталося, вона впорається, вони допоможуть. Але Герман пам'ятав, що було минулого разу.

 Лізі, зробили кесарів ростин, і в них народився син.

Ось так ми пограли у любов.

Любов кардинально змінила життя Германа.

Життя випробувало наші почуття. Ця любов була призначена нам.

Кінець