Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

Знищувалося все, що було на заваді встановленню особистої диктатури Мао. У 1978 році, вже після смерті Мао, на робочій конференції ЦК КПК прозвучали такі підсумки «культурної революції»: 20 млн людей загинули, 100 млн людей зазнали переслідувань383.

Наука, техніка, технологія в КНР у часи «Великого стрибка» і «культурної революції» залишалися на зовсім примітивному рівні. І перш ніж почався помітний поступ, китайському суспільству довелося витратити чимало років, щоб залікувати рани, завдані популістськими соціальними експериментами Мао. Як в Україні перемогло гасло «просто перестати стріляти»

Дивовижний, ба приголомшливий приклад перемоги популізму дали президентські вибори в Україні навесні 2019 року. Їх навіть можна назвати революцією, адже Володимир Зеленський, «продаючи» себе як «народного кандидата, який ніколи не був у політиці», набрав у другому турі 21 квітня майже втричі більше голосів, ніж досвідчений політик, тодішній президент Петро Порошенко (73,22 % проти 24,45 %). До того ж Зеленський переміг Порошенка і в столиці, і в усіх областях, крім Львівської384. Тобто перемога популізму була тотальною і чи не вперше знівелювала міжрегіональні розбіжності.

Ця перемога стала тотальною і в змістовному плані — Зеленський переграв Порошенка за всіма напрямами передвиборчої кампанії. Зокрема за напрямом соціальної політики Зеленський «купив» виборців гаслом про «кінець епохи бідності», за напрямом боротьби з корупцією — обіцянкою «Весна прийде — саджати будемо», за напрямом державного управління — словами про потребу України в «нових обличчях» і «нових ідеях» тощо.

Не будемо розбиратися, що сталося із цими обіцянками після виборів, коли Зеленський отримав президентську булаву, — поточні політичні події не є предметом нашої уваги. Нас цікавить кампанія перед президентськими виборами 2019 року сама по собі, як уже перегорнута сторінка історії. І в цій кампанії ми зосередимося лише на одному її напрямі — на проблемі російської збройної агресії на сході України. Це був найскладніший напрям для Зеленського.

Саме відсіч російській агресії поставив на перше місце у своїй кампанії Петро Порошенко. На це чітко вказувало його гасло «Армія. Мова. Віра». Себе Порошенко протиставляв не Зеленському, а Путіну, навіть на агітаційних білбордах. І Порошенко наголошував, що саме цей напрям для нього головний, бо сфера безпосередньої відповідальності президента і верховного головнокомандувача — це якраз оборона, безпека і зовнішня політика. А проте Зеленський у передвиборчій кампанії переграв Порошенка навіть за цим напрямом, і це стало вирішальним моментом на тих виборах. Інакше Зеленський не зміг би не тільки перемогти Порошенка, а хоча б зрівнятися з ним у західних, центральних областях і у столиці, де виборці завжди дуже чутливо ставляться до ступеня патріотичності кандидатів.

Показово, що навіть у Збройних Силах України, попри всю увагу до них з боку Порошенка, Зеленський зміг майже зрівнятися з ним за рівнем підтримки. Про це свідчать підсумки голосування на дільницях на території військових частин у Луганській і Донецькій областях. Порошенко виграв на 46 із 79 спеціальних виборчих дільниць для військовослужбовців на Донеччині й Луганщині, отримавши 48,7 % голосів. А Зеленський переміг на 33 дільницях і здобув 46,2 % голосів385.

Звісно, щоб забезпечити собі високу підтримку в усіх регіо­нах і в усіх соціальних верствах, Зеленський не міг будувати кампанію на антитезах до кампанії Порошенка. Політтехнологія Зеленського була цинічною, але саме тому ефективною. Вона використовувала так звані двошарові гасла. Верхній шар — це те, що публічно проголошує кандидат. Це дуже просте і водночас дуже популістське рішення проблеми, яка досі вважалася надзвичайно складною. Нижній шар — це те, що просуває піар-команда кандидата через медіа, соцмережі, чутки. Це пояснення (­знов-таки, дуже просте і дуже популістське), чому це рішення проблеми не хоче реалізувати конкурент.

Наприклад, Зеленський обіцяє «кінець епохи бідності», а від його піар-команди ­тут-таки через усі канали комунікації йде меседж про те, що Порошенко буцімто «не може й не хоче покінчити з бідністю, бо він весь час краде у держави». Зеленський обіцяє, що «весна прийде — саджати будемо», а його піарники негайно поширюють пояснення, мовляв, Порошенко «ніколи не саджатиме корупціонерів, бо він сам корупціонер, і саджати потрібно передусім його самого». Зеленський обіцяє «нові обличчя», а від його піарників одразу йде меседж, що й сам Порошенко «дуже старе обличчя у владі, і жодні нові обличчя йому не потрібні». І так далі. Як бачимо, нижній шар виконував подвійне завдання. З одного боку, він обґрунтовував верхній шар, тобто робив переконливим те, що говорив кандидат, а з другого боку, дискредитував конкурента.

Для проблеми російської збройної агресії на сході України піарники Зеленського знайшли дуже просте і дуже популістське рішення — «просто перестати стріляти». Та це тільки верхній шар, те, що озвучував сам Зеленський. Ці слова не дали б бажаного ефекту, якби не супроводжувалися нижнім шаром — дуже простим і дуже популістським поясненням, яке вкидали через усі можливі канали комунікації, — буцімто Порошенко «не може й не хоче перестати стріляти, бо він наживається на війні».

Цю двошаровість було закладено вже в передвиборчій програмі Зеленського386. Дуже показово, що починається вона з думки про необхідність припинити стріляти. «Я розповім вам про Україну своєї мрії. Україну, де стріляють лише салюти на весіллях і днях народження» — це перші два речення з програми Зеленського. Тобто це те, що мало запасти в голову кожного, хто відкриє програму. І Зеленський наголошував, що цього жаданого результату можна досягти дуже швидко: «Це — Україна реальної і здійсненної мрії. Україна найближчого майбутнього».

Якщо виборець хотів знайти подробиці про те, як Зеленський планує закінчити війну, то програма містила такий простий рецепт, який узагалі не вимагав від українців жодних зусиль:

Ми повинні вибороти мир для України. Перед гарантами за Будапештським меморандумом і партнерами з ЄС ми ставитимемо питання підтримки України в прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки. Здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних перемовин.

І все, більше жодних деталей мирного плану Зеленський не наводив, натомість у наступному абзаці малював українську армію в умовах миру:

Професійна армія має стати школою лідерства і свободи. Армія повинна бути престижною службою, де отримані навички і знання будуть успішно застосовані і в реальному секторі економіки. Бюджет на армію має перестати бути «годівницею» для «кабінетних генералів», а повинен забезпечити гідні умови служби і розвиток солдата.

Отже, дійшовши до цього місця програми, виборець мав усвідомити: вже в «найближчому майбутньому» війна в Україні закінчиться (будуть стріляти «лише салюти на весіллях і днях народження»), Зеленський, на відміну від Порошенка, зуміє «вибороти мир для України», «повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки», а бюджет