Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

років від голоду померло майже 45 млн китайців378. Зрештою уряд КНР мусив імпортувати горобців із СРСР і Канади для відновлення популяції.

Війну з горобцями часто згадують як історичний анекдот. Насправді вона не випадкова, а цілком характерна для тодішнього Китаю, до того ж одразу у двох аспектах. Передусім не забуваймо, що кампанія боротьби із чотирма шкідниками — це не якийсь окремий чудернацький захід. Вона була одним з елементів «Великого стрибка» — грандіозної політичної й економічної кампанії, яка тривала у ­тих-таки 1958–1962 роках.

«Великий стрибок» був абсолютно популістською задумкою форсувати розвиток економіки, спираючись на загальний ентузіазм населення. Щоб стимулювати народне завзяття, висунули гасло «Три роки напруженої праці — десять тисяч років щастя». Пообіцявши китайцям, що за короткий термін можна зробити «Великий стрибок», тобто наздогнати й обігнати чільні економіки світу, керівництво КПК проголосило низку економічних і соціальних перетворень — гігантських за масштабами (що не дивно в умовах КНР), максимально простих за методами виконання і напрочуд примітивних за своїм змістом.

Одним із таких примітивних заходів і стала війна з горобцями: горобці скльовують урожай, то ми їх винищимо. У сільському господарстві було чимало схожих рішень. Бракує посівних площ — повирубуємо ліси. Окремі місцевості потерпають від посушливого клімату — спрямуємо туди ріки. Посіви поїдаються комахами — заллємо поля пестицидами. Низький урожай — скористаємося порадами видатного радянського академіка Лисенка і його послідовників, оратимемо глибше і збільшимо щільність посівів утричі, а потім ще вдвічі. Мао вважав, що «глибокою оранкою» і «загущеними посівами» можна швидко добитися суттєвого підвищення врожайності. Насправді занадто глибока оранка руйнувала родючий шар ґрунту, а через надто щільні посадки рису урожай починав гнити на корені379.

Одночасно Мао хотів перетворити переважно аграрний Китай на промислового гіганта. Для цього було реалізовано цілий ланцюжок примітивних рішень. Прагнемо стати індуст­ріальним лідером — у багато разів збільшимо виплавку сталі. Для цього бракує домен — побудуємо їх скрізь, у містах і селах. Малі комуни не здатні впоратися з домнами — об’єднаємо села у великі комуни по 20 тисяч жителів. Селяни відволікаються на присадибні ділянки — відберемо їх у селян.

За перші ж роки «Великого стрибка» країна дострибалася до колосальних проблем. Експерименти в сільському господарстві, зокрема війна з горобцями, призвели до великого китайського голоду, а експерименти в металургії — до занепаду промисловості. Величезною безплідною розтратою матеріальних і людських ресурсів виявилося повсюдне будівництво малих домен із сирої глини. Уже восени 1958-го по всьому Китаю діяло понад 700 тис. кустарних доменних печей, 90 % із них — у сільській місцевості. Кустарні печі будувалися і в міських кварталах — у дворах інститутів, шкіл, лікарень, театрів тощо380.

Наступного року стало ясно, що якісну сталь можна виплавляти лише у великих печах із використанням коксівного вугілля. Однак проєкт тривав, населення організовувало на місцях видобуток вугілля і намагалося модернізувати печі. Результатом був низькоякісний чавун, який для перетворення на сталь вимагав додаткової обробки і сам по собі не надавався до широкомасштабного використання. Він годився хіба для виготовлення плугів і мотик на потреби комун.

«Битва за сталь» дезорганізувала всю економіку країни. На подвоєння випуску сталі мобілізували кілька десятків мільйонів осіб. Було відкрито безліч дрібних кар’єрів, де видобували руду й вугілля. У сільських районах для «битви за сталь» всюди створили спеціальні бригади: одні займалися виплавкою металу, інші — його транспортуванням. Мільйони селян-­чоловіків було відірвано від сільськогосподарських робіт, у полі працювали переважно жінки. Чоловіки за десятки кілометрів переносили в кошиках, перевозили в тачках і на велосипедах руду, вугілля, чавун і варили метал.

Гігантські затрати праці пропали даремно. Країна зазнала величезних матеріальних збитків. З того обсягу виплавленого металу, про який ішлося в офіційних зведеннях, третину становив непотріб, непридатний навіть для переробки, ще третина з’явилася в результаті приписок. В умовах кустарної виплавки на виробництво тонни металу йшло робочої сили і палива вдесятеро більше, ніж при сучасній промисловій виплавці. У результаті стало бракувати сировини і палива для сучасної металургії. Брак вугілля на електростанціях викликав перебої в постачанні електроенергії на фабрики й заводи, які інколи мусили навіть припиняти роботу. Напружене становище склалося на транспорті: основні вантажопотоки загальмувалися, бо транспорт обслуговував «битву за сталь»381.

Повертаючись до горобців, доводиться констатувати, що війна з ними характерна для тодішнього Китаю як одне з багатьох примітивних рішень у рамках кампанії «Великого стрибка». Характерна вона ще в одному аспекті — як канал для спрямування суспільної агресії. Адже примітивізм, якщо його не стримує страх, неодмінно породжує агресію. Кампанія боротьби із чотирма шкідниками якраз дала вихід агресії, викликаній «Великим стрибком».

У 1966 році Мао Цзедуну знову знадобився канал для спрямування суспільної агресії. І він замінив чотирьох шкідників на інші чотири зла, на чотири пережитки: стара ідеологія, стара культура, старі звички і старі звичаї. Як боротьба із чотирма шкідниками була складником «Великого стрибка», так боротьба із чотирма пережитками стала важливим складником «Великої пролетарської культурної революції». Постанову про цю революцію ухвалив ЦК КПК 8 серпня 1966 року. У першому ж її пункті обґрунтовувалася боротьба із чотирма пережитками:

Хоча буржуазію вже скинуто, вона, однак, намагається за допомогою експлуататорської старої ідеології, старої культури, старих звичок і старих звичаїв розкласти маси, завоювати серця людей, посилено прагне до своєї мети — здійснити реставрацію. На противагу буржуазії пролетаріат на будь-який її виклик у сфері ідеології повинен відповідати нищівним ударом і за допомогою пролетарської нової ідеології, нової культури, нових звичок і нових звичаїв змінювати духовне обличчя всього суспільства. Нині ми ставимо собі за мету розбити дощенту тих можновладців, які йдуть капіталістичним шляхом, розкритикувати реакційних буржуазних «авторитетів» у науці, розкритикувати ідеологію буржуазії і всіх інших експлуататорських класів, перетворити освіту, перетворити літературу й мистецтво, перетворити всі сфери надбудови, які не відповідають економічній базі соціалізму, щоб сприяти зміцненню й розвиткові соціалістичного ладу382.

Цю боротьбу Мао поклав на загони хунвейбінів («червоних охоронців»), набрані зі студентської молоді та школярів. Учнівська молодь тоді найбільше годилася для виконання функції штурмових частин Мао. Школярів і студентів багато років обробляли в дусі фанатичної вірності «великому керманичу», бездумного служіння його культу.

Спочатку вістря удару було спрямоване на партійну і безпартійну інтелігенцію. Почалося моральне знущання і фізичне побиття викладачів вищих навчальних закладів, шкільних учителів, науковців (особливо в галузі суспільних наук), відомих діячів літератури й мистецтва. Їх шельмували, піддавали репресіям, принижували, виводили на «суд мас» у блазнівських ковпаках, били — нібито за ревізіонізм. Постраждали всі, хто критикував становище в країні або просто недостатньо вихваляв «вождя». Та швидко хунвейбіни почали громити і партійні комітети, органи влади, профспілкові й комсомольські структури.