Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

14 червня в Англію прилетів генерал Шарль де Ґолль. «Він наполегливо доводив мені, що потрібен якийсь драматичний крок, щоб забезпечити Рейно необхідну йому підтримку, щоб спонукати уряд продовжувати війну; де Ґолль висловив думку, що цій меті послужило б проголошення нерозривного союзу французького й англійського народів», — згадував Черчилль. Представники двох сторін підготували проєкт декларації про англо-­французький союз, який 16 червня затвердив воєнний кабінет Черчилля, про що де Ґолль негайно сповістив Рейно по телефону.

Однак у Бордо, куди перебазувався з Тура французький уряд, цю декларацію, за даними Черчилля, не затвердили (її навіть не поставили на голосування), хоча Рейно сприйняв її з великим ентузіазмом. Вейґaн без особливих зусиль переконав Петена, що Англія напередодні поразки. Високопоставлені французькі військові діячі — можливо, і сам Вейґан — заявляли: «За три тижні Англії скрутять шию, як курчаті». Укладати союз із Великою Британією, за словами Петена, було б рівнозначно «злиттю з трупом».

Як бачимо, позиція французьких капітулянтів, як-от маршал Петен і генерал Вейґан, базувалася на абсолютно хибних оцінках, адже Німеччина не здолала Велику Британію ні за три тижні, ні за довший час. Причина цієї абсолютної помилки полягала лише в одному — в тому, що французькі капітулянти оцінювали ситуацію рептильним мозком. На їхню думку, британці теж мусили б здатися, побачивши, що ворог сильніший за них. Проте в Черчилля домінував людський мозок, і саме тому Черчилль не був популістом. Він не прислухався до того глибинного тваринного страху, який народжувався в рептильному мозку британців, навпаки, звертався до їхнього людського мозку і надихав, переконував його, насичував упевненістю в майбутній перемозі, не дурячи, наче дитину, а звертаючись як до дорослого, визнаючи, що перемога потребуватиме «крові, поту і сліз» та «довгих місяців боротьби і страждань».

Тепер можна чіткіше зрозуміти мотиви зради народом самого себе. Для такої зради треба, щоб рептильний мозок нації переповнився страхом (увійшов у панічний стан) і водночас узяв гору (почав домінувати) над людським мозком. Після того нація стає геть іншою. Як у химерній пригоді доктора Джекіла і містера Гайда.

Трохи нагадаємо, що сталося далі з французькою нацією. Ні, не про те, що чинили німецькі окупанти, а про те, що вона сама зробила із собою, коли в ній запанував рептильний мозок. Увечері 16 червня, побачивши, що його пропозиція продовжувати боротьбу не має підтримки в уряді, Рейно подав у відставку. Посаду прем’єра обійняв Петен, якому тоді виповнилося 84 роки. Уже 17 червня уряд Петена попросив у німців перемир’я і, навіть не повідомивши про це британцям, наказав усім французьким військам припинити бойові дії. 22 червня Петен підписав перемир’я з Німеччиною, тобто фактично капітуляцію.

А далі Франція капітулювала ще раз — перед Петеном. 10 липня в місті Віші зібралися Національні збори Франції (утворені об’єднаним засіданням Палати депутатів і Сенату), які проголосили маршала Петена «очільником Французької держави» і наділили його необмеженими диктаторськими повноваженнями. На засіданні були присутні 414 із 544 депутатів та 235 із 302 сенаторів; за це рішення проголосували 357 депутатів (65,6 % від загальної кількості) і 212 сенаторів (70,2 %)373. Французька демократія вчинила самогубство. Так завершилася 70-річна епоха Третьої республіки.

24 жовтня Петен особисто зустрівся з Гітлером і запевнив його в повній підтримці. 30 жовтня в радіозверненні до нації Петен закликав французів співпрацювати (фр. collaborer) з німцями. Відтоді колаборантами називають тих, хто спів­працює з окупантами. Вішістський уряд контролював десь половину території Франції. У листопаді 1942-го німецькі війська окупували і цю територію, після чого вішістський уряд ще існував, але влада його стала суто номінальною. Утім за понад два роки повновладного правління Петен цілком устиг себе проявити.

Ідеологічно режим Віші орієнтувався на традиційно-­кон­сер­вативні цінності, втіленням яких вважався Петен. Офіційна версія подій стверджувала, що з поваленням Третьої республіки у Франції відбулася «Національна революція». Девіз Французької республіки «Свобода. Рівність. Братерство» замінили на «Праця. Сім’я. Вітчизна». Гімном замість «Марсель­єзи» стала пісня на честь Петена «Маршале, ми тут!».

Виступаючи по радіо, Петен завжди малював часи Третьої республіки в чорних кольорах, як епоху «декадансу», коли французький народ начебто зазнав морального виродження й занепаду. Тому, стверджував Петен, французам потрібен авторитарний уряд, який відновлюватиме національну єдність і традиційну мораль.

Хоча ця історія вже давня, вона дає важливий урок на майбутнє. Капітуляція перед зовнішнім ворогом і диктатура над своїм народом — це і є справжня формула популізму. І навпаки, для перемоги над ворогом, як і для встановлення справжньої демократії, тобто для свободи країни і для свободи всередині країни, потрібен антипопулізм. Як китайські горобці стали символом людського примітивізму

У 1958 році лідер Комуністичної партії Китаю (КПК) Мао Цзедун оголосив кампанію боротьби з чотирма шкідниками: щурами, які поширюють чуму; комарами, які поширюють малярію; мухами, які поширюють різні інфекційні хвороби; і горобцями, які скльовують зерно374. Кампанія тривала до 1962 року. За окремими підрахунками, було знищено 1 млрд горобців, 1,5 млрд щурів, 100 млн кілограмів мух та 11 млн кілограмів комарів375. Чотирьох шкідників Мао обрав невипадково: у китайській мові слово «чотири» співзвучне слову «смерть», тому це число асоціюється з нещастями. (Після смерті Мао, нагадаємо, викрили «банду чотирьох», яку звинуватили в бажанні захопити владу; число «чотири» знадобилося тоді з тих самих мотивів.) Неважко побачити, що горобці в цьому списку були «четвертими зайвими»: вони не поширювали інфекції, а лише трохи під’їдали врожай зерна. Проте кампанія саме проти горобців була особливо затятою.

Горобець не може протриматися в повітрі більше за певний проміжок часу — щось із 15 хвилин. Китайці мали кричати, бити в каструлі, тазики, барабани, розмахувати палицями й ганчірками, щоб налякати горобців і не давати їм сісти спочити376. Втомлені птахи падали на землю без духу, чого, власне, й добивались ентузіасти дійства. Вони охоче виставляли фотографії з горами мертвих горобців заввишки в кілька метрів. Нищили також гнізда горобців, розбивали яйця, вбивали пташенят. Крім цієї тактики, китайці практикували і простий відстріл птахів у небі377. Ці масові напади виснажили популяцію горобців і призвели до майже повного їх вимирання.

У 1960 році китайські лідери змінили свою думку, дізнавшись від орнітологів, що горобці не менше, ніж зерно, полюбляють комах. Винищення горобців порушило екологічну рівновагу: комахи за відсутності природних хижаків розмножувалися в геометричній прогресії і нищили посіви. Мао припинив кампанію проти горобців і замінив їх у четвірці шкідників на блощиць. Та було вже запізно. У регіонах, де встигли винищити горобців, сарана поїла всі посіви. Це стало однією з причин великого китайського голоду. За деякими оцінками, протягом 1958–1962