Ретта Кім - Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім

Минула ніч була жахливою… таким же був і день. І ще одна ніч. І ще один жахливий день. Я майже не спала, нічого не їла. В мене насилу впихали хоча б заспокійливі. Тепер почувалася ще гірше, ніж виглядала, та я не зважала на це, адже голову займали інші думки. Змін ніяких не було… Алекс до тями не приходив. У палату стабільно навідувалися медсестри, постійно змінювалися ліки й перевірявся стан…

Ще одна ніч…

— Доки ти це не з’їси — я тебе звідси не випущу, — командним тоном промовив Джейкоб, поставивши перед носом салат. — Ти два дні нічого не їла. Думаєш, Алекс дуже зрадіє, коли розплющить очі й побачить таку «красуню»?

Я скривилась, але мовчки взяла виделку в руку й почала повільно поїдати страву. Сама розуміла, що роблю собі тільки гірше. Та мені кусок у горло не ліз…

— Ти за ці два дні майже нічого не їла, проспала всього кілька годин, майже не говорила і з палати не виходила. Як думаєш, скільки ще ти так протягнеш перед тим, як лягти на лікарняне ліжко вже як пацієнт?

— Я не хочу…

— Їж. Інакше сидітимеш тут до вечора.

Доклавши чималих зусиль, я таки змусила себе доїсти салат і повернулася в палату. Нікого не було, тому я сіла на крісло і взяла Алекса за руку.

— Ти занадто довго випробовуєш моє терпіння, кусако… лежиш там собі, а тут за тебе хвилюється купа людей. Прокидайся, чуєш? — я говорила повільно й тихо… уже не плакала — просто не було чим. — Як місяць буде існувати без сонця? У тебе на шиї саме сонце, тому що воно допомагає місяцю сяяти яскраво. Без сонячного проміння місяць потухне… тому не смій зникати, чуєш? — промовила я. — Кулон залишився від моїх батьків. Він дуже дорогий для мене. Згадка про них. А ти, Алексе, якимось чином зайняв важливе місце в моєму житті і став таким же важливим, як і спогади про батьків… — на деякий час я замовкла. — Досить спати… ти й так до смерті налякав нас.

Я так захопилася своїм монологом, що не помітила, коли двері прочинилися й на порозі завмерла Марія.

— Ти казала, що розкажеш мені про кулон, коли все завершиться, вогнику, — пролунав тихий хрипкий голос Алекса. — Невже все закінчилось?

Я піднесла голову, не вірячи, що дійсно чую його голос.

— Ти… — майже беззвучно промовила я, дивлячись на хитру усмішку на його вустах. — Як ти смієш усміхатися після того, як майже три доби провалявся без тями?! — обурилась я, стукаючи долонями по ліжку. З очей знову потекли сльози.

— Ну-ну, вогнику, не плач, — лагідно промовив Алекс і торкнувся пальцями мого обличчя, витираючи сльози. — Маєш жахливий вигляд.

— Ти виглядаєш не краще, кусако, — пробурмотіла я, прикриваючи очі від задоволення. — Твої руки все ще холодні.

— Нічого. Поділишся теплом і все буде гаразд, — знову усміхнувся хлопець. Я не витримала й обійняла хлопця так обережно, як тільки могла. — Задушиш, вогнику, — розсміявся Алекс і закашлявся. 

— Не смійся, — буркнула я. — Ці дні були жахливими.

— Я вірю, — він стиснув мою руку. — Буду тобі винен. Я просидів пів дня, а ти — три.

— Бовдур… відпочинь краще, а я Софі покличу. Вона дуже хвилювалась, багато плакала.

— Ти теж плакала… — він пронизливо глянув на мене. Я опустила погляд. — І, судячи з синців під очима, і спала мало.

— І голодовку нам тут влаштувала, — промовив Лукас, зупинившись на порозі. — З поверненням у світ живих. Там Сандра сидить. Ніби відчула, коли прийти. 

Я напружилась.

— Ал, чому ти вирвався з квартири й поїхав? Куди поїхав? — зараз одержу відповідь на запитання і можна йти вбивати.

— Мені подзвонили з невідомого номеру і сказали, що ти поранена. Сказали їхати в центральний парк.

— І ти повірив… — от же наївний. — Голос був знайомий?

— Ні, Каріссо. Я не хотів перевіряти, правда це чи ні. Якби ти була поранена, я тільки б час витратив.

Я мовчки піднялася й попрямувала до виходу.

— Ісо, стій! Ісо! — Алекс спробував мене зупинити.

— Вона ще того ж вечора хотіла кинутись усіх вбивати. Оскільки тепер її нічого не тримає, вона зробить все, що запланувала, — хитро усміхнувся темноволосий.

— Чого припхалася?! — кинула я, намагаючись не перейти на крик.

— З Алексом усе гаразд?

— Попри твої старання, живий. І ти його більше не торкнешся. Твій час вичерпано. Думаю, тобі доручили передати повідомлення. Де він?

— Що? — дівчина вдала, що нічого не зрозуміла.

— Кажи, де він, — тихо промовила я.

— Закинута електростанція, — прошепотіла Сандра. На її обличчі з’явилася хижа посмішка. — Він сказав, що ти знаєш, де це.

Ще б я не знала… сам мене туди водив.

— Не смій більше нікому про це казати, — тихо промовила я. — Джейк! Тримай її, — крикнула я.

— Що?! — Сандра зірвалася з місця, та далеко не втекла — її зловив Джейкоб.

— Ти видала себе з головою, Сандро, — я востаннє глянула на дівчину і швидко попрямувала на вихід.

Як і казав Дейн, він розповість сам. Але тільки мені. Нічого, п’ятдесят хвилин машиною і я буду на місці. У тебе великі проблеми, Маркс. Сподіваюсь, мені вдалося виїхати непоміченою й на хвіст ніхто не впав.