Симона Вілар - Сповідь суперниці

вирішить стати черницею, то перед постригом повинна буде підписати зречення від своїх прав і дарчу на користь Ансельма. Тому її вихід з-під його впливу несподівано завадив йому примножити багатства й розлютив його настільки, що абат повів війська у фени. Проте чи не надто я несправедлива до преподобного Ансельма? Адже я нічого не знаю, що трапилося з Гітою відтоді, крім того, що вона перебуває під заступництвом шерифа. А про Едгара Армстронга я чула тільки гарне.

— Я слухаю, матінко.

Мати ігуменя встала, пройшлася кімнатою. Я помітила, як нервово вона перебирає чітки.

— Бачиш, Отиліє, молодим душам у пору їхнього дозрівання властиві несподівані, часом навіть відчайдушні вчинки. І благо, якщо поряд із юною особою мудрий наставник, який направляє її своєю зрілістю і досвідом. Але якщо юна душа опиняється під впливом людини негідної, гріховної — тоді сам сатана тріумфує і залишається вірити лише, що ангел хранитель вступатиметься за заблукалу вівцю і поставить на її шляху іншого наставника, доброго і справедливого, який зуміє вивести її з юдолі скорботи і зла.

— Амінь, — прорекла я, поки не розуміючи до чого вона веде.

Ігуменя зупинилася просто переді мною. Її чорне строге одіяння пожвавлював тільки білий апостольник. І я мимоволі помітила, як тремтять, поблискуючи, позолочені чітки в її сухорлявій руці.

— Чи відомо тобі, Отиліє, що таке датська дружина?

— Так. Це старий, ще язичницький звичай. Чоловік привів у дім дружину, але живе з нею не вінчаним. По суті, це гріх, але старі звичаї завжди повільно відмирають. Часто чоловік вінчається з однією жінкою заради законного продовження роду і примноження багатств, але в його домі може з’явитися й друга дружина, яку він бере по любові.

— З похоті, ти хочеш сказати?

— Так, звісно.

— І ти розумієш, що в такої датської дружини з похоті, немає ані престижу, ні становища законної дружини. Що, по суті, вона є наложницею, про яку лихословлять за спиною, яку не пускають у пристойний дім, а чернь навіть плює їй услід.

Я знизала плечима.

— Але датською дружиною зазвичай стають жінки низького походження, для них це лише привід вивищитися і жити в кращих умовах. Зазвичай їх не засуджують так жорстоко. Особливо, якщо їхній пан забезпечує їх надійним захистом і…

— А якщо датською дружиною стала дівчина шляхетної крові?

Я почала здогадуватися, і душу мою заполонив холод.

— Sanctissima![44] — тільки й видихнула я, перехрестившись.

Матінка Бріджит кивнула.

— Бачу ти все зрозуміла. На жаль, наша Гіта погубила власну душу. Стала звичайною повією. І її спокусник той Едгар Армстронг, про якого ми так довго були незаслужено високої думки.

Чомусь я пригадала, як раніше ігуменя підлабузнювалася до шерифа. А ще — яке надзвичайне збудження виникало в Гіти щоразу, коли він приїздив у Святу Хільду. Моє бідолашне Місячне Срібло… Знеславлена, збезчещена, принижена. Внучка великого Херварда, саме перебування якої в нашій обителі приносило нам стільки гордості. І ось тепер… Я зрозуміла, чому хвилюється за її долю Ансельм.

— Що ж робити, матінко? — тільки й сказала я, ламаючи руки. — А може, ерл Едгар освятить їхній шлюб у церкві? Повінчається з нею. Гіта… Вона ж така красуня. І така багата. Чого б йому не узаконити їхній зв’язок? Не ганьбити її… і себе.

— Ну, ти ще надто наївна, Отиліє. Ганьба не падає на чоловіка, якщо він спить із жінкою знатного роду. Серед мирян це навіть заохочується. Але жінка… На жаль, ми живемо в чоловічому світі, дитино моя, створеному чоловіками й для чоловіків. А Едгар Армстронг, до того ж, у пошані в короля, нечувано вивищений, і навіть більше.

Вона підсіла до мене.

— Преподобний настоятель Ансельм повідав мені, що Едгар Армстронг заручений. І заручений не з ким-небудь, а з донькою короля, принцесою Бертрадою Нормандською. Щоправда, з побічною принцесою, що, проте, не применшує її гідності й становища. Ці заручини вже річ вирішена, й нинішнього літа леді Бертрада приїде в Денло, щоб повінчатися з Едгаром. У Норфолку вже всі говорять про це, й ніхто не сумнівається, що родичання з королем Генріхом вивищить Едгара, навіть принесе йому графський титул. Але що ж тоді чекає на нашу Гіту?

Я зробила слабку спробу заперечити, що, можливо, шериф зможе захистити Гіту від дружини. Ігуменя лише рукою махнула.

— Абат Ансельм розповів мені, якою є леді Бертрада. Це горда й вельми примхлива персона. Вона навіть примаса Англії, архієпископа Кентерберійського, зуміла так зганьбити перед батьком, що того мало не піддали опалі. То невже Бертрада проявить великодушність там, де це стосується її особистих стосунків із чоловіком?

Я знову й знову повторювала:

— Що ж тоді робити? Що робити?

— У кращому разі шериф буде вимушений віддати Гіту заміж за когось із дрібних танів. Так він хоча б частково зможе повернути їй добре ім’я. Частково, сказала я, бо хіба забудеться, ким була Гіта для шерифа? Відтепер її ім’я буде навіки зганьблене, прокляте. І знайдеться чимало таких, хто скаже — Гіта Вейк, нащадок Херварда, заплямувала його рід, розводячи ноги перед першим-ліпшим, хто тільки побажав її взяти!

Я здригнулася від несподіваної брутальності цих слів. Але матінка Бріджит, як я знала, сама була саксонської крові, і їй нестерпно було знати, як плямується ім’я високоповажаного в Денло бунтівника.

Нарешті ігуменя впоралася з хвилюванням.

— Ось чому Ансельм приїздив у нашу обитель і розмовляв зі мною про Гіту. Він свята людина, я навіть була зворушена його турботою про цю нещасну. Потрібно ненавидіти гріх, але полюбити грішника, — казав він. І ми повинні зробити все можливе, щоб допомогти Гіті, врятувати її від хтивого шерифа, який, прикриваючись своїм опікунством, збезчестив саксонську леді. Ось для цього й знадобилася мені ти. Я говорила про тебе отцю Ансельму, й він визнав, що ти підходиш нам.

Я слухала. Вона заговорила про те, яка я богобоязка