Юрій Павлович Винничук - Легенди Львова. Книга друга

їхати назад, то один добрий чоловік попросив мене прихопити з собою діжечку горілки для знайомого замарстинівського корчмаря. Я поклав діжечку на сани, цьвохнув батогом і рушив гладенькою сніговою дорогою. Але було дуже холодно. Я сперся на діжечку, гадаючи, що вона мене зігріє, адже там хлюпала горілка. Але де там! Мені не стало ані на капку тепліше. Тоді я поставив діжечку собі між колінами і навалився на неї грудьми. І що? І нічого! Горілочка собі звабливо хлюпотіла, але тепла її я не відчув. Оце вам і є зовнішні властивості. Та ось я приїжджаю до корчми і вручаю діжечку корчмареві, а він на радощах діжечку відкриває, чарочку наливає, і досить мені було її перехилити, як омріяне тепло вмить розлилося по всьому тілу. Я зігрівся! Ось вам і внутрішні властивості. Тепер ви переконалися, що найважливіші якраз вони?

Дорогі гості

Йосл Маршалик приїхав у Броди, де його ніхто не знав, і зупинився у готелі, який належав дуже великому скупердяю. Такому скупердяю, що від нього ще ніхто не тільки доброго вчинку не діждався, а й доброго слова. Власне кажучи, Йосла знайомі попередили ще у Львові, аби в жодному випадку не зупинявся у тому готелі. Але Йосл не був би Йослом, якби послухав їхньої поради. Він вибрав саме цей готель, збираючись провчити господаря, і повідомив йому, щоб той наготувався для зустрічі дорогих гостей. Якщо він, звичайно, не проти гостей. Скупердяй дуже втішився і звелів готувати обід.

А незабаром прибули і дорогі гості: дружина, тестьова і діти Йосла. Вони відразу ж обсіли накритий наїдками стіл і почали уплітати аж за вухами лящало. О-о, їм давненько не доводилося так смачно обідати. Йосл теж собі нічого не шкодував, а коли тарілки спорожніли, господар підніс їм рахунок. Йосл здивувався:

— Як? Ви хочете з нас гроші? Ми у вас вперше, отже, ми ваші гості! Хіба я вас не питав, чи ви не проти?

Скупердяй аж позеленів від злості, йому забило подих і він став клясти Йосла на чім світ. А Йосл розсміявся, поплескав господаря по плечу і сказав:

— Ай! Жартів не розумієте? Я ж бо Йосл Маршалик! Ви не чули про Йосла Маршалка? Який же ви після цього єврей? І вам не соромно? Ану хутенько наготуйте мені два найкращі покої, а завтра переконаєтеся, що у вас зупинилися дуже дорогі гості.

Тут він відкрив свою скриньку, вийняв звідти мішечок і, потрусивши ним перед носом ошелешеного господаря, передав його дружині:

— Оце, жінко, візьми мішечок із золотими та сховай його гарненько у своїй кімнаті під подушкою.

Жінка зиркнула на нього зі здивуванням, бо ж грошей у них в такій кількості зроду не водилося, але Йосл ще раз струснув мішечком, і мелодійний дзенькіт монет її заспокоїв.

Господар відразу ж заметушився і повів їх у кімнати. А вночі він ніяк не міг заснути, усе йому ввижався мішечок із золотими, і бринів у вухах дзенькіт монет. Він крутився, вертівся, а врешті-таки не витримав і тихенько прокрався у кімнату, де спала дружина Йосла зі своєю матінкою. Ну, і вкрав той мішечок.

Вранці Йосл зчинив такий галас, що збіглися всі, хто був у готелі. Він вимагав у господаря повернути його гроші.

— Які гроші? — розводив руками скупердяй.

— А ті, що були під подушкою в моєї жінки. Зараз ви всі переконаєтесь, хто говорить правду, а хто бреше.

І він повів усіх до кімнати і показав підлогу біля ліжка. Виявляється, він ще звечора налив на підлогу меду. Тепер там виразно виднілися сліди капців господаря. Господар, звісно, вже встиг перевзутися, бо капці липнули до підлоги, але коли його змусили їх показати, то всі помітили на них сліди меду. Що ж тут чинити? Мусів господар у всьому признатися і принести мішечок, але — о жах — там виявилися дрібні черепки з розбитих тарілок. Йосл зчинив іще більший крик, що у нього там було триста золотих. Господар і клявся, і божився, що не розв’язував мішечка, але коли Йосл загрозив поліцією, здався і заплатив гроші.

— А чи не казав я вам, що у вас побувають дорогі гості? — спитав Йосл на прощання у похнюпленого господаря.

Горохова зупа

1.

Реб Мендель був цадиком у Львові. Не було мудрішого за нього на всю велику жидівську общину. Він міг розмовляти з Богом, як ото ми з вами. Його душа щоночі злітала високо до небес і бесідувала зі святими, а потім поверталася назад, збагачена ще більшими знаннями, ніж досі. Але реб Мендель не тримав ті знання при собі, а ділився ними щедро з хасидами. Особливо подобалося хасидам збиратися у нього під час сабашового обіду. І то була така гарна традиція, що обіди у цадика мали неабияку славу.

Одного дня до Львова прилетіла дуже сумна вістка, що канцлер, який дуже не любив жидів, — бодай йому кістка з риби стала поперек горла! — підготував законопроект, згідно якого усі жиди мали йти служити до війська. І ось тепер цей документ лежить у папці на столі у цісаря і чекає його підпису.

Жиди всієї Австро-Угорщини зажурилися, забідкалися, жінки гірко заплакали. Адже якщо усі чоловіки будуть мусили піти до війська, то хто буде оберігати звичаї предків? Хто буде вчити святої Тори? Замість молитися, вони будуть марширувати, а на свята тяжко працювати. Плач і ридання залунали у всіх жидівських родинах.

Незабаром мав настати той день, коли цісар повернеться до Відня з мандрівки по своїх володіннях і підпише документ. Хтось подав думку збирати гроші, аби спробувати підкупити канцлера. Гроші зібрали і вирядили старійшин до Відня, але канцлер висміяв посланців і навіть обіцяв, що документ буде підписано у святий день відпочинку — сабаш. І тоді всі зрозуміли, що він хоче якнайболючіше вжалити ненависний йому народ.

І ось настав той день. Усі жиди в цей день ревно молилися, просячи в Бога милосердя, плакали і лементували. У Львові в синагозі «Золота роза» молився з усіма реб Мендель. Тихо молився, з якоюсь особливою самовпевненістю і вірою в силу молитви. Дивлячись на нього, парафіяни і в собі відчули упевненість і переконання, що Бог їм допоможе, бо з ними їхній цадик, їхня гордість. Він не дасть їх скривдити.

Після служби до хати цадика завітали на сабашовий обід його учні і найближчі