Юрій Павлович Винничук - Легенди Львова. Книга друга

Другий том «Легенд Львова» — продовження книги, яку так полюбили львів’яни і яка уже перекладена чеською та польською.
До нового збірника легенд увійшли твори, опрацьовані на основі маловідомих записів та публікацій преси XIX — початку XX сторіч, давніх хронік та архівних матеріалів, а також записані від старих львів’ян Мечислава Ґубриновіча, Марії-Анни Голод, Степана Прийми та інших.
Читачів чекають зустрічі з батярами, водяниками, духами, чарівниками, зі скнилівськими та холмськими мудрагелями.
Для широкого кола читачів.

Юрій Винничук

 Легенди Львова. Книга друга

Легенди про чуда

Легенда про Ікону Матері Божої

Королева Констанція дуже любила Львів і жила найдовше саме у Львові на Високому Замку. А що вона була дуже богомільна, то щодня вранці і ввечері молилася у своїй замковій каплиці перед улюбленою іконою Матері Божої, котру намалював сам святий Лука, і яку привезли колись із Константинополя в дарунок від цезаря. Королева не просто молилася, а й била поклони і лягала ниць, розкинувши руки хрестом. Могла лежати так досить довго, і ніхто не смів її у цей час потурбувати.

Така відданість Господу і Пречистій Діві дуже чортам не подобалася. Одного разу, коли пізно ввечері лежала королева перед іконою і з запалом молилася, чорти влаштували небувалий балаган. Вони свистали, кувікали, дзявкали, нявкали, скреготіли зубами, але королева жодної уваги на них не звертала, тільки ще палкіше молилася.

І тоді чорти, не бачачи жодного іншого способу, аби дошкулити королеві, вхопилися за великий мармуровий камінь, який виступав з вершини склепіння, вирвали його і скинули на королеву, аби її розчавити. Та — о диво! — камінь не впав на неї з такою силою, як то падає каміння, а опустився легко, наче пір’їнка, навіть не зачепивши благословенної королеви.

Цей камінь на пам’ять про чудо тривалий час зберігався у одній з каплиць костелу отців домініканців. Принаймні згадують про нього ще на початку XIX століття, загубився ж він під час перебудови костелу у 1830-тих роках. А сама ікона була коронована в 1751 р., а в 1760 перенесли її з монастирської каплиці святої Магдалени до щойно збудованої базиліки отців домініканців і помістили у вівтар.

Про Констанцію автори середньовічних хронік писали: «Констанція, дружина князя Русі Лева, прославилася чудами в місті Львові» (XIV ст.), а польський хроніст Ян Длугош (XV ст.) уточнив: «похована в місті Львові, прославилась особливими святостями за свої заслуги, що виблискували чудами».

Найкраще місце для ікони

Ікона Матері Божої, що належала королеві Констанції, згодом опинилася у занедбаній капличці святої Магдалени. Одного разу, коли отці домініканці співали перед нею утреню, і прозвучали слова «Benedikam et intercedam, sed digna sum praestantiori loco», ікона одізвалася:

— Буду благословляти і сприяти, але заслуговую і на пристойніше місце.

Перелякані священики і ченці подумали, що іконі Матері Божої не до вподоби ця стара облуплена капличка і хутенько перенесли її до нової гарної каплиці святого Михаїла. Яким же було їхнє здивування, коли вранці вони побачили ікону на старому місці. Чи сама вона перелетіла, чи ангели небесні перенесли? Не могли святі отці знайти розгадки. Але узяли ікону і знову перенесли до каплиці святого Михаїла, а вночі залишилися її пильнувати.

Розсілися вони собі на підлозі, а посередині поставили відро з водою і час від часу промивали очі, аби не заснути. Уже й північ пробило, а ікона продовжувала непорушно висіти. І тільки як уже бралося на зорю і на обрії зарожевіло, раптом сяйво сліпуче спалахнуло у каплиці, святі отці підвели зморені голови і побачили янголів, що підлетіли до ікони, узяли її на руки і випурхнули. І знову ікона опинилася у каплиці святої Магдалени.

— Що ж мала на увазі ікона Матері Божої, коли нарікала на нездале місце? — не могли второпати отці домініканці.

А жив у монастирі один дуже старенький монах, який уже задля своєї немочі рідко келію покидав, бо без сторонньої допомоги встати не міг. Він нічого не знав про ті дива, які кояться із іконою королеви Констанції, але коли йому оповіли, то сказав:

— Гадаю, що воля Пречистої полягає у тому, аби ікона не висіла у такій занедбаній каплиці. Але їй не йдеться про інше місце. Вона хоче, аби те саме місце стало привабливішим, багатшим і тішило око побожного люду.

Так і сталося. Каплицю святої Магдалени розбудували, оздобили й ікона пишалася там, як коштовна перла в короні, обдаровуючи вірних великими ласками і славлячись чудами. Про одне із таких чуд розповідається в наступній легенді.

Нахабна грішниця

Даремно люди, які чинять тяжкі гріхи і мають нечисте сумління, намагаються вимолити Господню ласку, не покаявшись і не попрохавши прощення у Господа.

Образ Матері Божої у каплиці святої Магдалени користувався дуже великою любов’ю львів’ян, кожен намагався якщо не поцілувати, то бодай рукою доторкнутися до нього. Врешті святі отці вирішили, що ікона може від того стихійного мацання постраждати і загородили доступ до неї залізними прутами. Відтепер люди усі свої пожертви у вигляді золотих і срібних прикрас вішали на ґрати.

На початку XVI ст. одна молода жінка, яка своїм виглядом і вбранням вдавала з себе панну, хоча насправді вела життя гріховне і безсоромне, протиснулася крізь залізні прути до самої ікони. І в ту ж мить вона була покарана за свою настирливість. Сатана з великою бурею влетів до каплиці, схопив її за волосся і підняв у повітря. Жінка з жахом заверещала, а злий дух з силою вдарив її об стіну, здерши волосся від шиї до чола, і забив її.

Волосся те ще довго висіло на стіні у каплиці, нагадуючи про те, що нечестиві люди не можуть надіятися ошукати Бога. Очевидці згадують, що бачили те волосся ще в 1598 р.

Замерзлі слова

У давні часи в околицях Чортової Скелі заблукав серед зими пілігрим. Він пройшов далеку дорогу з самого Києва і тремтів із холоду. Мороз дошкуляв усе сильніше. Пілігрим заблукав серед камінних брил, повалених дерев, ноги його загрузали у снігових заметах, він шалено втомився і, знесилений, впав